#Нотатки військового. Виїзд із Семигір

-«Хлопці, плани міняються - другий взвод спробує прорватись, третій - прикриваєте і чекаєте вашого «зіркового» часу»,- після довгого радіообміну з комбатом повідомив командир, - «Пару місць є у мене в течіку(VW T4), залізайте.»

-«Другий взвод - пакуємось! Бонд - ти в течік», - скомандував Амур, наш взводний - невисокий смаглявий хлопець років 35, який до війни був майором поліції та боровся з незаконним обігом наркотиків у столиці. Не знаю, наскільки добре йому вдавалось робити свою роботу в органах, але взводним він був класним - завжди в гарному настрої та з гумором.

***

Пам’ятаю наше знайомство з ним на черговому шикуванні в глибокому тилу:

-«Директор»

-«Капрал»

-«Сірий»

По черзі представились за позивними ми з хлопцями та потисли його руку.

-«А я Амур», - з посмішкою відповів він.

-«Амур? Як риба? Білий амур? Ну да, трішки схожий!», - почали сміятися ми з хлопцями.

-«Яка, нафіг, риба?? Як Бог кохання! Які ж ви нетямущі!» І ми всі разом ще довго потім сміялися з цієї ситуації. Він навіть замовив шеврон з двома сердечками по обидва боки свого позивного, аби більше ніхто не сплутав складні матерії Римської міфології з представником рибного господарства.

***

-«Слухаюсь!», - сказав Бонд та пошкандибав в бус. За декілька днів до цього він сильно травмував коліна і весь виїзд потім з ними мучився.

Інші хлопці з мого взводу і я в тому числі швидко залізли в кузов камазу та приготувались їхати. Це був той ще «квест» - ми сиділи на власних рюкзаках, з купою зброї та боєкомплектом і кожного разу, коли КамАЗ підстрибував на розбитій мінами дорозі, у тебе був складний вибір - ловити руками зброю та БК чи тримати себе, аби не злетіти кудись в кювет. До того ж, робити це доводилось навпомацки, адже течік їхав попереду та підіймав стовпи пилу та бруду, який ми успішно поглинали своїми обличчями. Нам вдалося доїхати непоміченими аж до Вуглегірської ТЕС, але потім щось знову пішло не так. Перша ж міна, що лягла в двадцяти метрах перед течіком, обвалила бетонний стовп лінії електропередач прямо на дорогу та змусила нас відкоригувати маршрут. Водії знову продемонстрували філігранну майстерність і змогли через посадку виїхати на другорядну дорогу та все ж доставити нас до кінцевої точки під свистом мін.

«Хрест» - так називалась ця позиція, трішки пізніше саме ця точка стане єдиним місцем, яке з’єднувало нас з «великою землею», бо з інших трьох сторін ми будемо оточені ворогом. По суті, це було звичайне перехрестя, з негустими посадками уздовж траси та зупинкою транспорту, на якій було красномовно написано «Світлодарськ».

Розвантаживши речі в посадці ми з командиром пішли робити аеророзвідку, а хлопці почали окопуватись. Нашою кінцевою точкою мали стати дачі біля села Миронівка, але до них було ще кілька кілометрів та пару небезпечних ділянок, які нам треба було зачистити та взяти під контроль.

Читайте також: #Нотатки військового. Виїзд із Бахмута

Підтримати проект