онлайн-журнал про книги та літературу
За лаштунками великих політичних рішень відбуваються планування, домовленості, суперечки, погрози та підігрування. За кулісами театральної сцени кипить процес підготовки вистави, створення декорацій та генеральна репетиція. За палітурками книжок залишається кропітка праця авторів, перекладачів та видавців. Саме «за лаштунками» приймаються та готуються найважливіші рішення, які згодом посідають своє місце в історії людства.
Що можна побачити за лаштунками Російської імперії? Чому там переважає негатив, ворожість, насилля та антигуманність? Україна сотні років перебувала у фокусі російських імперських амбіцій. Бажаючи бачити нас своєю колонією, а не незалежною державою, росіяни здійснювали страшні злочини проти українського народу. Колоніальний тягар передавався з покоління в покоління, як і боротьба з цим тягарем. У цієї боротьби є дві форми: воєнна, коли говорить зброя, і культурна, коли промовляють митці та інтелектуали. Обидві форми є надзвичайно важливими. Саме про культурну боротьбу з колонізаторами йдеться у цій книзі.
Авторка зазирає у тексти українських письменників минулого, щоб показати нам їхнє ставлення до загарбників. Особливо цікаво читати про тих, кого вважали «українськими радянськими письменниками», яких деякі сучасники до сьогодні вважають зрадниками. В їхніх текстах можна побачити український контекст, відчути українську ідентичність, попри комуністичний партійний квиток чи віру в більшовицькі ідеї після революції 1917 року. Такі письменники як В. Домонтович, Микола Бажан, Максим Рильський та інші, змушені були писати під пильним поглядом радянської влади. За «неправильно» написані слова, у ліпшому випадку, цензурують, у гіршому – фізично розправляться з автором. Їм вдавалося співіснувати з окупантами, плекаючи українську ідентичність. Часто це були люди так званої «подвійної моралі», яка стала важким психологічним тягарем протягом всього життя та одним із основних мотивів їхньої творчості. За таку позицію вони відчували нестерпний психологічний дисонанс, що особливо помітно в їхніх текстах. Попри все, такі письменники відігравали важливу роль у збереженні української культури.
Читайте також: Віра Агеєва "Дороги й середохрестя"
Українська та російська культури ніколи не були одним цілим, як би не намагалися просувати цей наратив росіяни. Ба більше, наші культури абсолютно різні. Російська складається в основному з міфів, які вони самі ж створили та запозичили в інших, а українська культура – самобутня. Вона має інші витоки, цінності та орієнтири. Маючи владу у своїх руках, окупанти намагалися і намагаються знищити цю самобутність. Щоразу вони вдавалися до гіршого способу: культурні утиски, заборона мови, репресії, голодомор, розстріли, тепер – повномасштабна війна. Однак українська ідентичність та національна самосвідомість завжди зберігалася, завжди були ті, хто брав на себе її збереження та розвиток, ризикуючи власною кар’єрою, свободою та життям.
За лаштунками імперії можна зустріти: Нечуя-Левицького, який писав, що ми є частиною європейської культури і саме до неї маємо прагнути; Миколу Гоголя, який був народжений українцем, проте зрусифікований з часом, він так і не зміг остаточно визначитися щодо своєї національності; Лесю Українку, яка була в авангарді культурної боротьби з російським імперіалізмом; Булгакова та Паустовського – любителів російського вєлікодєржавія; а ще Маланюка, Хвильового, Бажана, Зерова та інших видатних українських письменників та поетів. Всі вони доводять головну думку цієї книги: українська та російські культури ніколи не були чимось спорідненим, лише жертвою та агресором.
Читайте класиків. Читайте про класиків. Читайте Читай!
