онлайн-журнал про книги та літературу
Валерія Савотіна — письменниця в жанрі фантастики. У 2020 році перемогла в «Молодій Коронації слова» з рукописом, який згодом повістю-антиутопією «Ти все зміниш учора». Любить експериментувати із жанрами та формою — саме таким експериментом стала її друга книжка «Незалежність: перезавантаження». У вільний час колекціонує листівки і вчиться монтажу та відеозйомці.
Я все життя грала в ігри — і точно не думала, що якусь із них напишу. Більш того, після першої моєї повісті, я думала що більше ніколи не писатиму про подорожі в часі — ніби ця тема себе для мене вичерпала. І тим паче я боялась описувати минуле — для цього ж треба проводити дослідження, і закопуватись в архіви, і взагалі! Виявилось, це не так і страшно.
«Незалежність: перезавантаження» була написана за чотири місяці, на які припали блекаути осені 2022 — зими 2023 року. Потрібно було якось менеджерити роботу, навчання на магістратурі й написання книжки у форматі, у якому я досі ніколи не працювала. Питання вирішувалось наступним чином — інтенсивною роботою над історією саме під час відключення світла — ніц не відволікало і я була вельми зосереджена, бо мала берегти заряд ноутбуку. Було ще одне рішення, не менш ефективне, але більш болюче. Я тоді гостювала в подруги, й о шостій-сьомій ранку вона відкривала вікна та балкон (а це був грудень-місяць!), знімала з мене ковдру і йшла в іншу кімнату, причинивши за собою двері. Ранковий заряд бадьорості чудово живив бажання скорше дописати історію і спати вже далі спокійно.
Попри те, що книжка доволі невелика, і кожен уміщений у ній сюжет короткий — на десяток сторінок, роботи над нею вистачало. Головним викликом було навіть не придумати десяток паралельних сюжетів (а подекуди і світів), а те, що в кожному з них головна героїня мала бути трішки іншою. Історію відкриває її мама Аня — і спершу читач разом із Долею та Недолею спостерігає за тим, що вибирає мати. Це ще один важливий момент — за мамою читач саме спостерігає, з Христею він уже обирає і грає сам. Мені було важливо змістити оцей кут зору для читачів-підлітків — від спостерігача до прямого учасника, аби кожен вибір відчувався як особистий. Загалом це вдалось — відчутно й за відгуками читачів, відповідно до того як вони переживали ту чи іншу кінцівку.
Чи є в мене улюблена кінцівка? Так. Чи є в мене неулюблена — теж так. Викликом було прослідкувати, аби читач цього не помітив — щоб усі вони йшли рівно-рівно, однаково, були рівноцінними — незалежно від складності, часового періоду чи умов для головної героїні.
Підліткові історії загалом писати дуже цікаво. І це вельми дисциплінує — адже не можна дозволяти собі ні моралізаторства, ні нав’язування власних думок. Це чудово зчитується — і довіра читача до автора руйнується.
Я позиціоную цю книжку як книгу-гру, і саме цим я в ній і займаюсь. Я граю із читачем — і не тільки через емоції співпереживання персонажам. Я граю з ним самою формою, пропонованими виборами. Усі вибори наприкінці розділів, які відбуваються в 90-их, чи 2004-му, чи 2014-му загалом зрозумілі й передбачувані, особливо якщо уважно вчив історію. Але далі йде карнавал, розмаїття фантастичних жанрів. Я мовби тримала Долю і Недолю, NPC-персонажів, які вели читача, на короткому мотузку, а тепер відпустила — і вони розважаються, пропонуючи три вибори замість двох. Або ж вибір без вибору. Як фігурально, так і буквально.
«Незалежність: перезавантаження» можна прочитати за один вечір — пробігши марафоном усі кінцівки. А можна розтягнути майже на два тижні — якщо кожного вечора прочитувати лише по одній лінії. Це книга-мандрівка, у якій за раз можна змінити кілька часових періодів, і мені насправді дуже цікаво, у кого із читачів яка подорож буде першою і яка — найнесподіванішою.
Читайте також: «27 днів до Різдва»: як ідея стає книжкою
