Антологія «Поезія без укриття»

02.07.2022

Переглядів: 259

http://chytay-ua.com/

Якби у лютому мені хтось сказав би, що замість улюбленої музики я вже за місць буду десь у волонтерському штабі чи в темному укритті слухати виття сирен повітряної тривоги й укладати цю книгу – я б сказала, що це якийсь не дуже дотепний сюр. Проте цей сюр окреслив наші нові часопросторові координати й особисто для мене визначив те, якою буде моя розстріляна весна 2022-го.

«Поезія без укриття» - саме ці слова від ударів ракет розсипаються уламками нашої реальності на палітурці нового проєкту видавництва «Discursus». Новинка побачила світ на початку червня і її вже встигли презентувати у Херсоні, Кропивницькому, Луцьку, Львові, Червонограді, Чернігові, Сумах. Така собі маленька книжечка зі стильним сенсовим дизайном від І. Яніцької зовні й зсередини. Книжечка, яка важить не більше, ніж важить мале кошеня, і яку завше зручно й приємно покласти в кишеню чи наплічник, прикласти до серця – і відчути пульсацію поетичної хроніки першого місяця повномасштабної війни. «Поезія без укриття» – це книга, яка на 240 сторінках уміщує понад 200 текстів, написаних 70 класними сучасними українськими поетами, більшість з яких знаю особисто, але до війни не уявляла одразу всіх у спільному проєкті. Як авторка ідеї та упорядниця цього видання, можу сказати, що прожила ці тексти на рівні власного болю і майже вивчила більшість з них напам’ять, проте й досі емпатично їх переосмислюю. Не всі з нас є антивоєнними поетами. Та чим гучніше розривалися ворожі снаряди, тим дужче вибухала в кожному з нас Україна. Вибухала словом, свідомо чи несвідомо стаючи хронікою війни, трансформованою на рівні художнього досвіду. Тому у цій книзі поетів єднає не війна, а любов до нашої землі.

Так влаштована людина, що здатна адаптуватися й стати до боротьби, щоби за будь-яких умов зберегти життя. Коли обстрілюють ракетами, дійсність набуває випрозорених сенсів, а ми звикаємо жити й боротися за нових умов. Однак, досвід війни, отриманий у перші тижні, стає безцінним набутком, бо сам по собі формується в межовому стані. Жах витісняє пафос й унеможливлює патетику, а вірші, як кулеметна черга, виходять з укриття й сповнюють силою.

Метою цієї антології є фіксація вражень першого місяця війни, коли індивідуальне ставало колективним, і водночас висловлювалися важливі для кожного автора речі. Це твори, які справді писалися на межі. Так не писалося до, і так не писатиметься після.

Задум створити «Поезію без укриття» виник у Кропивницькому. І не випадково, бо ж Кропивницький цієї розстріляної весни став для багатьох прихистком між сходом і заходом, став тим серцем, що пульсує разом з усіма окупованими населеними пунктами. І нині, коли географічний поділ визначають кулі, а межі регіонів розмито вимушеними переміщеннями і спільним болем, ми стаємо як ніколи єдиними, бо кожен з нас – це Україна. Ця збірка по-справжньому народна, бо об'єднала авторів дуже різних за віком, родом занять, життєвим досвідом, стилем і рівнем віршування. Це твори і цивільних, і військових; тих, хто вимушено покинув свій дім, і тих, чий дім став оазою для когось; тих, чиї міста були окупованими, і тих, хто з першого дня війни став волонтером, добровольцем, вступив до ТрО чи в складі ЗСУ захищає наш український світ… У збірці представлені твори поетів із Бучі, Ірпеня, Борисполя, Білої Церкви, Києва, Чернігова, Сум, Харкова, Полтави, Черкас, Хмельницького, Рівного, Луцька, Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців, Вінниці, Кропивницького, Дніпра, Миколаєва, Херсона і багатьох інших міст, містечок і сіл нашої країни. Є й у збірці вірші Інни Калини, що вже 20 років мешкає у німецькому місті Ганновер і весь цей час популяризує нашу культуру за кордоном, підтримуючи Україну в дні війни.

Безперечно, ця антологія могла бути значно більшою за обсягом, і представити дуже багато яскравих і самобутніх митців. Але «Поезія без укриття», може, – один із небагатьох соціокультурних проєктів, що має за мету не популяризувати автора, а зафіксувати поетичне осягнення перших тижнів війни. Переконана, що подібні книги з'являтимуться ще і ще, бо слово – це також фронт. Мине час – і ці тексти стануть матеріалом для дослідження історії нашої незламності в розрізі феномена колективного мислення, української синергії.

Перший місяць війни окреслив нові часопросторові координати й духовні орієнтири. Ми запам’ятали цей період як вимір, коли «повітряна тривога не залишає місця всім іншим видам тривоги» (Г. Крук). Тепер у нас немає звичайного календаря, а є «тринадцяте збройня» (І. Астапенко) і розуміння того, що «двадцять четверте лютого сталося вчора» (Т. Власова), а прощена неділя стала для багатьох непрощеною (Н. Гармазій, М. Джус, О. Ірванець, О. Лисак). Бо як можна пробачити, поглянувши на «дівчинку без ручки» (Є. Красніченко), на дитину, якій «була потрібна лиш вода» (Д. Бірзул); як пробачити, що «Тані із Маріуполя буде назавжди сім» (Г. Кревська)…

Цікаво осмислити й жанрову спрямованість цих текстів. Упадають в око сатирично-викривальні й гнівні інвективи проти маленького гномика (В. Могилюк) і мавпутіна (С. Обрій). Відбито в поетичній хроніці й біль нашої втрати, жертовність тих, хто собою закрив небо, тому так багато віршів-присвят загиблим волонтерам і воїнам (Я. Карпець, А. Царук). Та ще більше віршів, написаних на межі свідомого й несвідомого молитовного замовляння, бо слово – оберіг (О. Архангельський, В. Бричкова-Абу Кадум, О. Могильда)…

Символічним і знаковим є абсолютно не художній, а цілком реальний контраст: на фоні розтрощених міст і смертей приходить нове життя. Тож маємо і чимало віршів про народження маленьких українців у метро, в укритті, у підвалі (Н. Гуменюк, В. Клічак, Т. П'янкова)…

Герої творів цієї збірки закликають ворога покласти собі насіння в кишені (М. Ларченко), подарувати росіянину смерть (В. Левицький), іти в напрямку російського корабля (Р. Любарський). І це відбиває дух часу, фіксує картини нашого життя. Колись, після перемоги, укладатимуться підручники нової вільної історії, де й про це згадають.

Але, зважаючи на сюжети і образи, на ідейне осердя цих творів, справедливо говорити, що це не тільки хроніка гніву й втрат, це й хроніка нашої незламності й сили, бо ж нам достеменно відомо, що «нація переможців родиться у підвалах» (Т. П'янкова), а дівчинка-сирітка, яка втратила геть усе, «малює серце жовтим і голубим» (Н. Капінос). А ще з нами сила роду і прадідів (С. Сівак), з нами привид Мамая (І. Павлюк), і, зрештою, навіть «став Господь до бою – подає набої!» (Н. Фурса). Бо ж ми маємо очистити цей світ від окупанта – і в прямому, і в переносному сенсі, і не тільки тому, що «собаки їх не їдять, і ворони теж обминають, і вже місяць за ними ніхто не йде» (І. Яніцька), а щоби наші діти жили у вільному й чистому українському світі.

Читайте також: Пауль Целан "Злам подиху"

Підтримати проект

Надія Гармазій

Поетка у літературознавстві й літературознавиця в поезії

author photo
poster