Анатолій Дністровий «Місто уповільненої дії»

04.07.2022

Переглядів: 142

http://chytay-ua.com/

Колись французький символіст Шарль Бодлер шокував світ поезіями, у яких оспівувалося все те, про що не дозволяли собі писати інші. Пам’ятаєте “Квіти зла”? Алкоголь, цигарки, наркотики і багато маргіналів, що кружляють довкола автора. У дев’ятнадцятому столітті він довів, що писати про страшне і огидне можна. Ба більше, це можна навіть оспівувати.

Анатолій Дністровий один з тих, хто свого часу шокував суспільство, проголосивши вільне мистецтво. Напевно через це його люблять, поважають і зачитуються ним. Сьогодні будемо говорити про роман “Місто уповільненої дії”, яке відкриває трилогію, присвячену формуванню і становленню молодих людей на зламі століть, у період руйнування імперій і народження чогось дуже нетривкого, але рідного.

Головний герой трилогії (дозволю собі це зазначити, бо в романі “Тибет на 8 поверсі” також) молодий хлопець Олег. Це унікальний тип індивіда, який вбирає у себе найрізноманітніші риси. Він наш і чужий, він скрізь і ніде. Таке багате поєднання якостей, поглядів і вчинків безперечно демонструють людину нового часу - пристосуванця, який здатен розчеплятися на професора і бандита.

Діти 90-х - це не просто гучна фраза, якою часто оперує попереднє покоління, це спосіб життя, світоглядна парадигма, яка наповнена великою кількістю сенсів. Нам, людям, які народилися у часи незалежності та відносної стабільності, важко уявити те, про що пише А. Дністровий.

Роман починається з того, що група молодих людей випадково вбила людину і тепер мусить сховати труп… Це не антиутопія, якою автор хоче налякати чи попередити, ні, це - реальність.

Бандитський світ і спосіб життя цих людей не залишає читачів байдужими. Старші впізнають багато ситуацій, навіть просто слів, які побутували у час невизначеності. Молодь відкриває для себе іншу Україну, не з вишиванками, калиною чи “Пломбіром” і дешевим молоком. Це найтемніша сторона медалі, тут смерть, побиття, наркотики і життя за бандитськими принципами. Головне - аби хлопчики не подумали, що це романтично і круто.

Це роман виховання. Безсумнівно, кожен читач емпатіює герою, намагається уявити себе на його місці, але вчасно схоплюється - надто  важка його ноша. Образ Олега феноменальний  і хрестоматійний. Чому? Бо він особливий, він хоче навчатися і стати “людиною”, але паралельно з цим він частина поганої компанії. Серед своїх друзів він виділяється, тому його недолюблюють: не вбивав разом з ними, не підсів на наркотики, керується здоровим глуздом, намагається вирішити проблеми мирно. В університеті (вибачте, спойлер) він не схожий на студентів з історичного і філологічного факультету. Він читає кожного з однокурсників  і посміюється з них, бо знає, що міг би залякати їх і просто знищити. Олег - людина-оксюморон, поєднання непоєднуваного в результаті дає сплеск і народжує людину нового часу.

Він не сів за грати, не став наркоманом, його не вбили у підворітні (хоча вбивали), не став зразковим студентом, не одружився, не розбагатів… Отак і завис на маргінесі: ні сих, ні тих. У цій невизначеності, розшаруванні читачі впізнають себе і обов’язково про себе скажуть: як я тебе розумію, хлопче. Очевидно, це хвороба часу. Колись батьки народжували дітей і знали, що на них чекає (завод чекає усіх), а з початком нової історії люди розгубилися. Можна було оступитися і впасти в безодню вуличного життя з мінімальним шансом на порятунок. Можна було піднятися на аферах, пройшовшись по головах друзів. А ще, можна стати чесною людиною і жити за законом. Загалом, можна все і від такого різноманіття шляхів розбігаються очі, а ноги починають петляти між полюсами.

Герої цього роману дуже різні, позитивними типами можна назвати усіх і нікого, бо вони справжні. У кожному вживається лиха і добра особистості і це - нормально, так і має бути. Не можна концентрувати у собі абсолютне зло чи навпаки, не буває такого в природі.

“Місто уповільненої дії” - роман про справжню дружбу і любов, яка здатна знищити все чи народити щось безсмертне. Історія про те, як розпадаються компанії дворів, що на крові клялись бути разом, про те, як шляхи юних людей розходяться і залишають після себе пустоту. Про руйнівну силу кохання, яка мотивує на великі подвиги і злочини. І загалом - це роман про подвиги і злочини, здійснені над суспільством, компанією і собою.

Тут по-новому звучить тема венеричних хвороб, не про смерть під тином (“Повія” Панаса Мирного), а про смирення, прийняття і прихід до… віри. Алюзія на біблійний сюжет, пов'язаний з великою грішницею Марією Магдалиною проглядається  в історії Мишки.

Герої цього роману не тільки люди, а й міста. Дністровий описує найглибші їх закапелки, оспівує красу крізь купи сміття і розруху. Він навмисне поселяє героїв у (інколи) нелюдські умови і змушує протистояти світу, боротися за своє місце під сонцем.

Романи Анатолія Дністрового легкі, попри складність тем, які підіймає автор. Вони показують різні шляхи розвитку подій, доводять, що у кожної людини є вибір. Герої Дністрового помиляються, а потім відчайдушно виправляють свої помилки, інколи приймають неминуче.

Роман-панорама життя української молоді на межі. Епохи на маргінесі, люди - теж. Головне завдання у цьому коловороті: зберегти в собі людину.

Читайте також: Роксолана Сьома «Рефлекс медузи»

Підтримати проект

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo
poster