Олесь Ільченко «Порт Житана»

04.07.2022

Переглядів: 71

http://chytay-ua.com/

"..на мистецтво під п'ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?"

Вільям Шекспір

 

Ніколи раніше не замислювалася над тим, що мистецтво - це бізнес, який приносить великі гроші і.. великі проблеми. Роман Олеся Ільченка “Порт Житана” заінтригував ще під час презентації, одна лише назва вартує годин нетерплячих роздумів: про що та книга?

Виявляється, роман про мистецтво. Ні, не так! Цей роман про дві сторони мистецтва. Більшість з нас, коли говорять про цінність шедеврів живопису, літератури, музики та скульптури, мають на увазі естетичну цінність. Але є темний бік пресвітлого космосу мистецтва - гроші. Нескінченні торги, продажі і перепродажі, пограбування і затримання.

Олесь Ільченко знайомить нас одразу з двома героями роману: мистецтвознавцем Сергієм і художником Марком Мазуром. Маленьке уточнення: Мазур тікає з України в Європу в 20-х роках минулого століття через загрозу радянської чуми, а Сергій відправляється на пошуки зниклих шедеврів маляра у 2010.

Знаєте, трапляються мені в книгах такі герої, яких неможливо не любити. Марко став одним з ним. Чи то через магію його імені, чи то через характер та образ талановитого художника, я безмежно його полюбила. Щось дитинно-батьківське підступало до горла щоразу, коли уявляла Марка.

Але зараз не про це. В центрі сюжету загадка - де картини українського авангардиста Мазура? І кожна сюжетна лінія, ніби промінець сонця на дитячому малюнку, виходить з орбіти цього питання.

Події розгортаються в Женеві, а ще у Парижі та Києві. Завдяки широкому кругозору автора і його знанням, перед читачем постає панорама Парижа 20-х років минулого століття. Хто не знає, нагадаю: в цей час Париж був не лише столицею Франції, а й світового мистецтва. Поруч з іменем Марка Мазура згадуються найвідоміші люди того часу, наприклад, Марк Шагал (з цим ім’ям якась магія у мене) та Пабло Пікассо.

Олесь Ільченко занурює нас глибоко в безодню мистецького світу, вивертає його і показує, як невідомий художник завойовує популярність. Паралельно з цим розповідає про особисте життя героя, бо як можна читати романи, у яких немає любовної лінії? А якщо головний герой прекрасний український художник, то не розповісти про його закоханості та кохання було б злочином. На щастя, автор дозволяє читачам повною мірою полинути в перипетії французького богемного життя і заглянути в святилище - майстерню художника.

Роман можна назвати детективним і пригодницьким, адже те, що доводиться пережити збирачу колекції Сергію, заслуговує на увагу і повагу.

Ніколи не замислювались, що прикрашає будинки олігархів? Відповідь очевидна - твори мистецтва. Часто картини, які вважали зниклими чи викраденими знаходять під час обшуків у їхніх міні-палацах. З цим потрібно боротися, але перш за все - усвідомити цей факт. Невеселі реалії Східної Європи вражають своїми масштабами, але,я впевнена, ми багато про що досі не знаємо. Найбільш влучними словами для характеристики ситуації мистецтвознавця Сергія є рядки 66 сонета Шекспіра. В кожному слові прочитується новий сенс, проглядають крізь шпарини українські реалії.

Автор не даремно обрав для початку історії Сергія 2010 рік, а закінчив її 2014… Попри те, що я далека від політики, чудово знаю, що сталося на виборах 2010 і кожен знає. Очевидно, забути таке буде важко. Коли влада опиняється в руках у бандитів, тоді починається “бєспрєдєл” у всіх сферах життя. Мистецтвознавці теж не дрімають і намагаються якомога вигідніше спихнути живописні полотна неосвіченим головорізам… І тоді країна перетворюється на вулкан, який от-от вибухне.

Врешті він вибухає Революцією Гідності. Колись я сказала, що тема Євромайдану з нами надовго (назавжди?) Настільки великою і непропрацьованою травмою для нас може були лише війна , а в романі і її вистачає. Маргінальність не робить її менш болючою, це аксіома. Проте автор показує дещо зовсім інше: сприйняття подій 2013-2014 року європейцями крізь призму їхнього світогляду. Це дозволяє не просто відчути, що ми не самотні у цьому горі, а ще й подивитися на ситуацію віддалено. Ніби взяти в руку геометричну фігуру і дивитися на неї з різних боків і під різними кутами. Очевидно, це допомагає скласти цілісне враження про предмет дослідження.

Розкривати деталі сюжету з мого боку було б дуже егоїстично, адже роман криє загадку аж до останніх сторінок. Думаю, кожному, хто читає, кортить відкрити останню сторінку і хоча б краєм ока побачити фінал, але з романом “Порт Житана” таку витівку здійснити не вийде. Чому? Прочитаєте - дізнаєтесь.

І, все ж, скажу кілька слів про назву. “Порт Житана” - це ресторан з видом на Монблан. А ще, це улюблений ресторан Сергія і Марка. Тут історія, розказана Олесем Ільченком, починається і тут вона закінчується…

Читайте також: 5 книг про Карпати

Підтримати проект

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo
poster