На війні ґартуються таланти: шлях від медика до письменника

14.12.2022

Переглядів: 359

http://chytay-ua.com/

Данило Сафронов 

Лікар, кандидат медичних наук. Доцент кафедри. Спеціалізації: Хірургія. Фізична та реабілітаційна медицина. Со-засновник Клініка Алеф. Харків. Учасник бойових дій - 2015р, 2022р. Тактичний медик, член евакуаційної бригади. Автор книги  “Від учора. Світло в кінці операційної” Vivat, 2022

Основним маркером якості та правоти дій особисто для мене є чесна відповідь самому собі на запитання "Навіщо?". Це запитання для мене напевно найважливіший екзистенційний інструмент. Навіщо я, як хірург, кладу шов саме сюди? Навіщо я, як людина, роблю саме таким чином?

Навіщо я пишу?..

Чесна відповідь на запитання "Навіщо? " - захист від того, що ми будемо шкодувати про свої вчинки, захист від хірургії заради хірургії та терапії незрозуміло для чого.

Написання книги ніколи не було моєю метою. Це скоріш можна назвати одним з етапів  структуризації особистого світогляду.  Я пишу, тому що виклад подій та думок на папері або в публікаціях в соціальних мережах веде мене до відповіді на ще важливіше для мене запитання "Хто я?".

Проте, якось, зовсім несподівано, десь півтора роки тому, на порозі мого кабінету у клініці,  з'явилася чарівна керівниця видавництва Vivat  Юлія Орлова.  Вона  розповіла, що читала мої записи у фейсбуці та запитала чи не хотів би я написати книгу.  Для мене це було моментом якогось інсайту.  Чому? Тому що не зважаючи на те, що на той момент пам'ять мого телефону вже була забита записами спогадів, досліджень і копань в думках - усе це являло собою таку собі купу незрозуміло чого і, найголовніше - незрозуміло навіщо.  Раніше це все мені особливо не заважало.  А тут з'явився шанс знайти відповідь на запитання: “Навіщо я взагалі пишу що-небудь?”.  Крім того, я тоді усвідомив, що перечитування та структуризація  спогадів і досвіду, можуть допомогти знайти відповідь на найголовніше моє запитання - "Хто я?". 

Це був справжній виклик для самопізнання.

Книга народилася напрочуд швидко.  Якийсь час роздумував про стиль й сумнівався у власних навичках написання текстів, проте, всі сумніви зникли відразу ж після того, як я вирішив просто писати правду.  Матеріалу, тобто списаних файлів у пам'яті мого телефону було стільки, що їх вистачило б на декілька книг. І мені просто потрібно було їх відкрити й систематизувати, нічого не вигадуючи.  Це дало мені легкість та справжню радість від процесу.  Кожна хвилина роботи над книгою була щасливою.  Завдяки всім цим зібраним на сторінках історіям, я почав краще розуміти з чого я сам насправді складаюсь. І це розуміння було чесним та ясним.

Книга мала вийти у світ у березні 2022. Тобто рукопис був готовий раніше, але процеси редагування тексту, створення обкладинки та й сам друк мали завершити до березня. Проте, почалося повномасштабне вторгнення.

Я мав необхідні знання і досвід військової медицини, тож особливо не сумнівався і відразу пішов на фронт. Розумів, що єдина для мене можливість вибратися з цього всього - це йти в центр війни і пройти через неї.  Події розвивалися дуже інтенсивно.  Весь цей час я працював як бойовий медик на різних ділянках фронту: Київ, Ірпінь, Буча, потім Донбас (Бахмут, Сіверськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ) - все це місця моєї особистої карти бойових дій, і наразі вона ще не закрита, принаймні, до нашої перемоги.

Яке ж було моє здивування, коли у жовтні мені зателефонувала Юлія Орлова і повідомила, що книга вийшла.  Це була неймовірна звістка.  З одного боку – моє основне завдання систематизації своїх спогадів було вже виконано тоді, раніше і це мене дуже тішило, але з іншого – тримати в руках друкований твір –  справжній подарунок долі.  І зробила його для мене у цей страшний та важкий час неймовірна команда Vivat.  Без них ця книга, швидше за все, так і не побачила б світло. 

Останні місяці для мене, з одного боку ніби окреме велике життя, якщо навмисне довго, ретроспективно відновлювати в пам'яті весь ланцюг подій, а з іншого, ніби кілька секунд, якщо миттю озирнутися назад.  Але й у тому й іншому вигляді, в цих секундах, у нескінченно довгих тижнях та місяцях, закладена сила справжньої трансформації.  Страх, смерть, ненависть, втрати, жертовність, дружба, турбота, смирення, мужність - все це настільки інтенсивно палало всередині і поза мене у справжньому алхімічному вогні реальності, що я розумію, став зовсім іншим.  З одного боку, мені вже ніколи не повернутись у моє двадцять третє лютого, а з іншого цього й не потрібно.  За цей час  я пройшов особливий шлях, який остаточно і безповоротно змінив і створив мене заново.  І весь цей час я писав.  Писав і продовжую писати про те, що бачу навколо, про чудових, добрих і мужніх людей яких я зустрічаю на перехрестях війни, про свою улюблену землю, про неймовірні випробування, через які проходить увесь наш народ.  І хто знає, можливо сторінки вже моєї нової книги, що пахнуть друкарською фарбою, так само побачать світло.

Читайте також: Фредрік Бакман «Тривожні люди»

Підтримати проект

Данило Сафронов

Лікар, кандидат медичних наук. Доцент кафедри. Со-засновник Клініка Алеф. Харків. 

Учасник бойових дій - 2015р, 2022р. Тактичний медик, член евакуаційної бригади. 

Автор книги  “Від учора. Світло в кінці операційної” Vivat, 2022

author photo
poster