Арі Турунен «Ознаки добра і зла. Забобони: історія забобонних звичаїв»

06.12.2022

Переглядів: 282

http://chytay-ua.com/

Видавництво Анетти Антоненко – Ніка-Центр, 2020. 192 с.

Переклад з фінської: Ірина Малевич

 «Якщо хтось стверджує, що не забобонний, він, певне, забув подивитися в дзеркало»

Українські читачі уже не один рік знайомі з книгами фінського інтелектуала, науковця та письменника Арі Турунена. Автор поряд з історією звичаїв уживання алкоголю (від першого ковтка, міри сп’яніння в різні епохи та культурного значення сьогодні), досліджує «найдаремніше з наших почуттів» – пихатість і зарозумілу поведінку людства, проводить екскурс у мультикультурне розмаїття міст в яких зародилася одне з найважливіших надбань ХХІ століття – толерантність. Здавалося б дивним, що в добу Інтернету, космічних подорожей та технологічного прогресу фінський дослідник розглядає «вічну тему» з якою постмодерна людина і досі не може розпрощатися – забобонами.

 «Забобони, або марновірство, – звична справа для людей у всьому світі. Кожен може навести приклад такого вірування, яке навіть сама наша мова називає «марним», тобто таким, що не має підґрунтя у реальності»

Арі Турунен у притаманній йому манері ділиться з читачами найдавнішими уявленнями про забобони та різноманітністю прикладів у багатьох культурах світу. Автор знайомить нас з, так би мовити, історією виникнення перших «чорних кішок», міркує над їх значеннями та функціями в давнину і до сьогодні, помічає трансформації та зміни у традиціях. Також Турунен вдало наводить, як впізнаванні у багатьох народів приклади марновірства (відьми, шабаші, демони, сни, «злий погляд», священні слова типу «абракадабра» та багато-багато інших), так і специфічні та локальні (як уявлення фінів), і давно забуті людством. І як говорить давнє правило: в історії немає нічого нового.

«Римський історик Тацит назвав християнство згубним марновірством. Християни оголосили римських богів демонами. У XV столітті єврейський шабаш об’єднали із відьомським шабашем, тим часом як у християнській літературі стверджували, що євреї в синагогах приносять у жертву дітей християн. Протестанти, своєю чергою, назвали забобонами католицьких святих і преклоніння перед їхніми мощами»

Фінський дослідник одразу зачіпає читача на гачок та не відпускає до останньої сторінки. Турунен ділиться з нами неймовірними історіями про «жертвів марновірства», якими ставали не лишень темні та неосвідчені люди, але й провідні керівники держав у минулому столітті. Так, викликає невимовну посмішку теза про те, що дружина американського президента Рональда Рейґана постійно спілкувалася з астрологами на сприятливість призначення тієї чи іншої зустрічі на вищому рівні. Звичайно, це все припущення, але резонанс у суспільстві викликав чималий.

«Коли президент зустрічався з президентом другої найвпливовішої у світі держави в грудні 1987 року, щоб підписати договір про ліквідацію ядерних ракет, зустріч відбулася лише о другій по обіді. Тоді розташування зір на небі було для президента сприятливим»

Ні для кого не секрет, що християнське «День всіх святих» чи пак свято Гелловіна (фінське Кекрі) має скандинавські корені: 31 жовтня для кельтів був останнім днем у календарі. Однак, для читача стане відкриттям те, що найсвітліше свято «Різдва Господнього» насправді було присвячене мертвим! Ще давні римляни у цей час влаштовували Сатурналії: святкування на честь давньоримського бога землеробства Сатурна (а германці – на честь Йоля), який з часом окутався саваном смерті. Тепер простий землероб замість того щоб сіяти – косив нитки людського життя. І саме в цю ніч мертві повертаються на землю.

Особливістю ж фінського фольклору, як вказує Турунен, є «служби з мертвими». Так зчаста, замість Різдвяної служби, фіни потрапляли на свято мертвих. Всі «миряни» вдягнуті в білі балахони, а з їх рота звисає цвіль. І якщо навіть добре прислухатися, ви не почуєте проповіді. Адже, мова покійників – тиша.

«Остання ніч року була найстрашнішим і найкритичнішим моментом. Водночас за нею слідував перший ранок календарного року»

Забобони глибоко в’їлися в людське повсякдення. Ми стукаємо пальцями об дерево, щоб за давнім звичаєм вигнати звідти злих духів. Ми схрещуємо два пальця, а насправді це давній символ парування. Ми окладаємо себе прикрасами та талісманами, призабувши, що ту саму «Заячу лапку» в Америку привезли раби. І ми продовжуємо класти речі у труну небіжчику, щоб він надалі користувався ними у потойбічному світі.

У багатьох культурах померлих хоронили не відразу. Було небезпечно хоронити покійника, перш ніж минало три дні після його смерті, оскільки вірили, що протягом трьох днів душа залишається в тілі. Коли наступала фізична смерть, покійник ще деякий час продовжує «жити» з родичами.

Звичайно, книга Турунена носить енциклопедичний і дещо поверховий характер. Проте розвага на декілька вечорів, щире захоплення та сплеск емоцій – «хочу ще!», вам гарантовано. Хоча й погодьтеся, що охопити все різноманіття людських забобонів та марновірств в одній книзі – це неможливе завдання. Чого тільки вартують українські звичаї та традиції, які, на жаль, маловідомі для пересічного європейського читача. А ми ж добре знаємо власні забобони та марновірства, чи не так?!

Забобони є виявом польоту людської уяви, але також і непам’яті про її існування. Ну і що з того? Людина – віруюча істота. Чи є її віра «релігією» чи «забобонами» – це вже другорядне питання.

Підтримати проект

Ігор Антонюк

письменник, історик, книжковий оглядач

author photo
poster