онлайн-журнал про книги та літературу
Фото: Slava Kravtsov
Збірки оповідок – це справа не одного дня, місяця, а то й року.
«Монетки» народжувалися двічі. І як «Двічі народженні» стали для мене своєрідним обрядом «упанаяну[1]» у світ блаженного (чи можливо проклятого) письменницького шляху. Від завершення першої історії «Улюблене створіння» (2018) і до надзвичайно короткої, але не менш важливої мініатюри – «Останній» (2021), минуло чотири роки. З’ява книги планувалася на вересневі дні 2022 року (тоді й оповідок налічувалося десять), але химерна доля розпорядилася по іншому.
Вона невблаганно притримувала стрілки годинника, що відраховував народження ще з три літа. Та й «видавниче лоно» містичним чином з Брацлавщини (видавництво «Дім Химер») змінилося на край вільних слобод та легендарного козака Харька (видавництво «Жорж»). Як написано у «Книзі Проповідників»: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом[2]» – тому й довгождані «Монетки» було вкладено у читацькі руки з першим жовтим листям та ледь вловним запахом вогкої цвинтарної землі.
А коли ще, як не в тужливі осінні вечори читати книги про смерть, відчай і руйнування, непохитні обіцянки та віднайдену віру, чорних котів та «поганих» собак, сліпий випадок та найвищий прояв божої любові – право вибору?
Вибір. Це головне слово у збірці, що магічним чином з’єднало трішки менше дюжини різних між собою історій, людських життів та хитромудрих вибриків долі. Мені не спадало на думку, що ці помережані плутаними словами та короткими реченнями оповідки колись стануть монолітом у тоненькій книжечці з ілюстраціями, що злилися у відтінках японських «Інь та Ян».
Спочатку «Улюблене створіння» (апокаліптична історія з біблійним одкровенням) знайшло притулок у протестантській збірці «Новий світанок». Містична оповідка «Spielühr» неймовірним голосом Сергія Левчука тихо бриніла в химерній аудіозбірці «Голоси в темній кімнаті» (горор-спільноти «Бабай»), а невблаганні стрілки зламаного «Кайроса» з «Одноденки» пройшли непоміченими у львівському «Дзвоні» (чи можливо це справді прокляття часу?).
Сьогодні, тримаючи «Монетки» в руках, я з трепетом розумію, що оповідка «Останній», яка писалася, як нагадування про події на Сході, перетворилося на химерний передвісник подій сьогодення. Попередження стало дійсністю. І дуже схожу на кляту антиутопічну «Сіру Імперію» з «Брата» таки насправді залихоманило «імперськими місячними».
Історія з «Чужинця», з біблійною фабулою та постапокаліптичними декораціями зруйнованого Єрусалиму, теж певним чином пробила свої темні мацаки у нашу реальність. Звісно, що описана хвороба часів Мойсея (дещо модифікована) відрізняється від «уханського подарунка» 2020 року. Проте, я з жахом перечитував рядки книги розуміючи, що людство завжди стоїть за крок до прірви та загибелі. Історія часто нам це доводить. Іде коло за колом. Однак і людство досі робило правильний вибір – вижити.
Все ж таки оповідки зі збірки «Монету підкине кожен» – це наша реальність, сьогодення чи недалеке майбутнє з дрібкою вигадки. Часто герої історій списані зі знайомих, іноді – зі справжніми іменами (надіюся, ніхто не образиться), з пережитими кумедними/драматичними/фантастичними життєвими подіями на до болю знайомих вуличках улюбленого міста з гербом «Ревери» (не всі звісно).
Часто життя нам дарує неповторні історії. І тоді автору залишається лишень одне – зафіксувати їх у своїй пам’яті, а потім, якщо вдасться, на папері. Однак, людська пам’ять – ще та темна химера. Тому, якщо я щось плутаю чи дещо вигадую – ви мені вибачте. Оповідка має захопити читача, збити з пантелику чи підняти завісу з іншим можливим всесвітом. Непомітним. Надіюся – частину цього завдання мені вдалося виконати. А далі вирішувати читачу – «ловити монетку», чи ні. Однак дуже добре запам’ятайте: монета має дві сторони. І ці химерні історії не виняток.
[1] Упанаяну («посвята», «введення», «підношення») — індуїстський обряд отримання священного шнура упавіти, в ході якого юнака однієї з трьох вищих варн формально посвячують у вивчення Вед.
