онлайн-журнал про книги та літературу
«Дебютанти» — серія розмов з авторами і авторками, які тільки починають свій творчий шлях, чиї дебютні книги нещодавно вийшли або ж незабаром вийдуть в українських видавництвах. Наша мета — підтримати нові голоси сучасної української літератури.
Мира Бо – українська письменниця, родом з Кам’янця-Подільського. Працює переважно в жанрі фантастичного, психологічного, соціально-побутового роману.
Навчалася у Національному авіаційному університеті (Видавничо-поліграфічна справа). Випускниця літературної школи від «Litosvita» (Курс письменницької майстерності, курс редагування)
Учасниця багатожанрових літературних конкурсів короткої прози (із 2022 року), авторка оповідань у колективних збірках та журналах («Український щоденник 2022-2023», «Переступи», «Склянка Часу»).
У 2023 році отримала І-у Премію за роман «Жовті цеглини» у «Коронації слова 2023». Переможниця конкурсу прози від видавництва «КМ-БУКС» «ВІЙНА СЬОГОДЕННЯ» (2023).
Вітання, Мирославо! З дебютним романом! Розкажіть, коли ви усвідомили, що хочете стати письменницею? І як складався ваш авторський шлях?
Знаєте, мабуть, я з раннього віку хотіла нею бути, просто не дозволяла собі в цьому зізнатися. Бути письменницею для більшості людей — це щось таке малоймовірне. Дивна професія: бути в ній успішною дається одиницям, а всі інші просто мають екзотичне хобі, на яке витрачають забагато часу, тому і живуть бідно.
Прикро, але поки що бути письменником має більше ризиків, ніж переваг, для людей поза літературною сферою. Ті, хто все ж починає писати, розуміє, що всі ризики варті цієї справи і справляються з ними, як можуть. Я б дуже хотіла, щоб робота письменника стала настільки звичною і матеріально спроможною, щоб дитина після школи змогла з легкістю сказати батькам та друзям, що вона хоче ним стати.
Якщо чесно, я ще досі мирюся зі своїм рішенням «стати письменницею». Ніколи не збиралася нею ставати, але в мене було велике бажання писати. Десь в 2020 році воно стало непереборним, а в 2021, після написання першої книги, усвідомленим. Можна сказати, що я не змогла повернутися до звичної роботи після того, як спробувала писати повноцінно. Важко відмовитися від справи, яка тобі подобається, яку ти любиш і яка підходить тобі.
Проте тільки після повномасштабного вторгнення я почала брати участь у публічному літературному житті. Тобто брати участь у конкурсах, відправляти рукописи, їздити на літературні події. Завдяки одному з літературних конкурсів, я і видала книгу.
Чому обрали для публікації псевдонім, а не справжнє ім’я?
Я завжди знала, що буду писати тільки під псевдонімом, щоправда, не знала під яким. По-перше, моє справжнє ім’я дуже довге і ніхто з першого разу його не може ні запам’ятати, ні правильно вимовити чи написати. Я звикла, але в літературному житті не хочу з цим боротися. Можна сказати, намагалася полегшити собі та іншим життя.
По-друге, цього разу я хотіла щось коротке. Це цікаво, вибрати собі нове ім’я. В реальному житті ми не можемо обирати: нас називають батьки, а письменник може вигадати історію, написати книгу, ну, і назвати себе так, як забажає. По третє, я дизайнер і мені було складно уявити своє справжнє ім’я на обкладинці. Просто не бачила цього. Здається, Мира Бо має непоганий вигляд на книзі.
Якщо задуматися, мій псевдонім не такий вже незвичайний. Мира — скорочення, так мене всі і називають: Мир, Мира, Мирослава. А частинка Бо прийшла до мене сама в якийсь момент життя, і я не змогла придумати нічого кращого. Вона призначена для того, щоб пояснювати, а я люблю писати психологічні романи, досліджувати людську природу, причину, чому люди так діють у моїх історіях. Думаю, частинка «Бо» підходить для цього.
Мабуть, Стівен Кінг говорив, що ідею хорошої книги можна описати всього одним реченням. Про що розповідається у вашому романі «Жовті цеглини»?
Можна переплюнути Стівена Кінга і сказати всього двома словами: «Про вибір». Насправді історія із «Жовтих цеглин» могла б статися з кожним із нас. Для цього потрібно просто наважитися змінитися в кращий бік, допомогти іншим, зробити те, на що ніколи не вистачало духу. Наприклад, підібрати на вулиці хлопця-підлітка, який потребує допомоги… Але тільки ви вирішуєте хто буде на місці цього хлопця у вашому житті, бо все залежить від вашого вибору. Герой «Жовтих цеглин» неодноразово обирає, вчиться це робити, бо завжди уникав, ви можете вчитися з ним.
Також, досить незвична назва для книги – «Жовті цеглини». Що вона приховує? Чому зупинилася на ній?
Назва має інтригувати і при цьому відповідати внутрішньому наповненню книги. Думаю, «Жовті цеглини» з цим впоралися.
В другій частині «Жовтих цеглин», яка називається «Удома в Дороті», згадується інша книга відомого письменника Френка Баума «Дивовижний чарівник Країни Оз». Цю популярну історію про дівчинку Дороті, яку торнадо закидає разом із її будиночком в інший світ, нам читали в дитинстві, ми бачили мультфільми та кіно. Цю ж книжку буде читати головний герой «Жовтих цеглин».
В книзі є момент, коли головний герой рефлексує щодо свого життя і, можна сказати, відповідає на питання, чому ж роман має таку назву. Учитель хотів як Дороті знайти дорогу із жовтих цеглин, яка б привела його в бажане місце, однак він розуміє, що життя — не казка, і такої дороги в реальності просто не існує. Натомість в нього є лише «жовті цеглини» — ресурси, можливості, вміння, знання, досвід, люди… Все те, що ми маємо, щоб побудувати власну дорогу до щастя.
Назва прийшла до мене не одразу, але тільки її я розглядала, як фінальну версію. Просто підсилила у книзі цей ефект дороги і додала «жовтих цеглин».
У передмові до роману, ви стверджуєте, що хотіли переписати «мало не пів книжки» під час редагування. Що спонукало вас до цього і чи вдалося досягти всього задуманого?
Я написала «Жовті цеглини» в 2020 році і неодноразово редагувала, бо це моя перша книга і багато чого довелося змінити, адже на ній я навчалася. Після повномасштабного вторгнення я в черговий раз сіла редагувати свої твори, хотілося, щоб вони відповідали часу, щоб в них була згадка про те, що ми всі переживаємо. Думаю, це просто був стрес, адже війну не можна вписати в усі книги, але тоді було важко сприймати реальність до неї, без неї і після неї. Навіть, якщо це книжкова реальність.
Тому я справді «мало не пів книжки» переписала, а потім майже все повернула. Війна дуже страшна, вона з’їдає інші проблеми. Книга або про війну, або не про війну. Коли я вписала в «Жовті цеглини» нашу реальність, вона зруйнувала первинну ідею, а ідея була в тому, щоб показати боротьбу проти внутрішнього ворога. Я говорю про насильство в сім’ї, про хворобу, про залежність та інші негативні звички. Історія про те, що деякі люди, деякі діти в будь-який час ведуть боротьбу зі злом, і від цього не можна відвертатися.
Думаю, що все вдалося, принаймні скільки не намагаюся, більше нічого не можу змінити в цій історії.
На яких літературних подіях, від часу публікації роману, ви побували? Що найбільше вам запам’яталося?
О, я була на кількох книжкових фестивалях і презентаціях. Звісно, найбільше запам’ятовуються фестивалі «KyivBookFest 2024», «Lviv Book Forum 2024», «Книжкова країна»… Щось точно забула. Завжди вражає кількість гарних книг, ну, і багато задоволених людей. Також починаю відкривати для себе презентації та заходи інших авторів, дуже цікаво слухати про чужий досвід та про емоції, які викликає творчість.
Мені подобається знайомитися з авторами – це цікаві люди, всі різні, але, мені пощастило, поки що всі добрі. Цінно бути поруч з тими, хто тебе розуміє. Не потрібно захищати себе і свою справу – тут ти вдома.
У вашій творчій біографії також згадано, що ви учасниця багатьох конкурсів короткої прози. Як літературні конкурси вплинули на вас, як авторку?
Так, з 2022 року я беру участь у літературних конкурсах короткої прози в різних жанрах на платформах типу СТОС, Аркуш, Літавиця, Бабай та конкурсів від різних видавництв. Я всім раджу займатися таким час від часу. Це цікаво, розвиває мислення та уяву, тримає вас у тонусі та дає шанс бути опублікованими.
Мені подобається випробовувати себе в різних жанрах, і конкурси дають можливість це зробити. Писати роман у незвичному жанрі складно і довго, на відміну від оповідання. На конкурсі можна отримати фідбек, почути думку читачів, інших учасників, журі. А також навчитися сприймати критику та працювати зі зворотним зв’язком.
На мою думку, літературні конкурси для авторів — це найпродуктивніше навчання. Крім того, це хороший шанс, що вас помітять.
Ким захоплюєтеся з українських чи зарубіжних авторів? Кого можете виокремити? Хто вплинув на вашу творчість?
Можу сказати, що захоплююся кожним українським автором. Поки що в Україні бути письменником складно, тому якщо людині це вдалося, це вже варто похвали. Це люди, які не бояться перешкод і щоразу піднімаються, тому я не буду тут когось виокремлювати. Навпаки, тільки бажаю всім успіху, сил та терпіння!
Чесно кажучи, я більше прихильниця книг, ніж авторів. Нормально, коли творчість письменника відрізняється з кожною книгою, тому в мене нема улюбленців серед авторів, але є їхні книги, які сподобалися.
Коли почала писати свої романи, я перестала читати. Тобто, звісно, я читала те, що мені було потрібно для написання, але художню літературу читати перестала. В мене була проблема з власним стилем. Тобто я помічала, що коли пишу, краду стиль іншого автора, якого зараз читаю: його словечка, звороти, літературні інструменти… Це виходило підсвідомо, і я не могла це контролювати. Коли переходила до читання наступної книги, цей ж саме робила з нею. Мені це не подобалося, тому я перестала читати взагалі, як би мені не хотілося.
Тільки цього року я відновила читання, коли вже пишу свій п’ятий роман. В мене вже є більш-менш сформований стиль, і я можу запозичувати від інших авторів те, що хочу, свідомо. Тож я зробила все можливе, щоб на мою творчість ніщо не впливало. Звісно, повністю зробити це неможливо. Я читала з дитинства і відповідно мене, як і всіх, сформувало прочитане за ці роки.
Чи існує лайфхак: «5 кроків початківця у велике видавництво»? Розкажіть про свою історією співпраці з видавництвом «НК Богдан»?
Думаю, що такого лайфхаку не існує, крім першого найважливішого пункту: написати хорошу книгу. Кожний автор має свій шлях, у когось він складається з 5 кроків, у більшості — з 25 кроків, а хтось йде туди все життя. Тут, навпаки, головне не дивитися на інших і не порівнювати, бо можна збожеволіти.
Я потрапила у «Богдан» через літературний конкурс, організований видавництвом у 2023 році. Відправила три своїх твори, які підходили під вимоги, і чекала на результати. Видавництво обрало «Жовті цеглини», і почалася робота над романом. До цього я понад рік надсилала свої рукописи на пошту іншим видавництвам, тому вдячна «Богдану», що він помітив, оцінив і дав майбутнє «Жовтим цеглинам».
Єдина порада, яку я можу дати авторам-початківцям: не здаватися! Письменництво вимагає працьовитості та хисту, але найбільше вартує сила вашого бажання. Треба дуже хотіти, не зважати ні на кого й використовувати кожен шанс, як би він не закінчувався пробувати ще і ще раз.
А над чим ви працюєте зараз? Поділіться, будь ласка, подробицями.
В мене дві справи: прилаштувати готові романи і написати новий. На цей момент у мене три готові романи, яким потрібно знайти видавців, а також я закінчую психологічний роман з елементами фантастики. Це історія про сім’ю Лютих, яка намагається пристосуватися до вигляду нового світу без тварин. Усі живі істоти, крім людей, зникають з планети за один день. Ніхто не знає чому, хоча і шукає відповідь.
Можна сказати, що ми спостерігаємо повільний апокаліпсис. Світовий устрій розвалюється з тією ж швидкістю, як руйнується невеличка родина Лютих. Я не претендую на жанр наукової фантастики, хоча певне наукове обґрунтування в книзі буде. Ця історія більше про те, що людство може втратити, про явне і неявне.
