Книги ЧИТАЙської незалежності

31.08.2021

Переглядів: 300

http://chytay-ua.com/

Якби на 30-ту річницю Незалежності нас не засипало добірками 30-ти найкращого / найвдалішого / найвідомішого / найзнаковішого всього, що тільки можна зібрати докупи, ми б, мабуть, сильно здивувалися… А перечитуючи такі добірки, не лише відкрили для себе нові нечитані і недивлені глибини, а й задумалися про те, які книги найбільше асоціюються з Незалежністю в нашої редакції. 

Ділимося тим, до чого додумалися) 

Станіслав Бондар   

Іван Нечуй-Левицький «Микола Джеря» 

Непросте завдання обрати одну книгу, яка асоціюється з українською Незалежністю. Мене це змусило замислитися над критеріями, за якими обиратиму таку книгу. Можливо, це має бути книга найкращого українського автора? Можливо, щось з того, що було найпопулярнішим в незалежній Україні? Чи можливо, варто обрати щось з класики? Якщо серйозно підійти до цих критеріїв, то можна загрузнути у пошуках відповідей. Тому я вирішив піти від найпростішого – обрав книгу, яка першою з-поміж українських вразила мене як читача. 

Такою для мене була повість Нечуя-Левицького “Микола Джеря”. Вона вразила настільки, що досі боюся перечитувати, аби не псувати враження)). А спогади про це читання у мене дуже теплі і асоціюються з літніми канікулами, де ми мали список літератури на літо, і одним з пунктів цього списку був “Микола Джеря”. Часто нас змушували читати такі книги, які явно програвали конкуренцію літнім розвагам. Тоді я читав за дуже простою методологією – пропускав усі описи і намагався зрозуміти зміст через діалоги, благо інтернету, щоб почитати короткий зміст, тоді ще не було. 

“Микола Джеря” перевершив усі мої сподівання! Я не лише перевиконав свою денну норму з читання – 50 сторінок на день, а й прочитав всю повість за один раз. І ця історія мене по-справжньому вразила, адже виявилося, що українська література може бути цікава, захоплююча та змушувати неабияк хвилюватися за головного героя. Головне, за що я люблю ту книгу, – це за те, що вона мені зберегла теплі спогади з далекого дитинства про літні канікули, сповнені пригод та дитячу безтурботність. 

Вікторя Гнипа

Павло Дерев’янко «Аркан вовків» 

Попросили мене написати, яка книжка українського письменника асоціюється у мене з Незалежністю. А я вирішила ускладнити собі завдання і обрати не класику або укрсучліт, а фентезі або фантастику (хоча б тому, що перші дві категорії назве більшість). Самі розумієте, наскільки це звужує вибір, хоча б тому, що більшість фантастів, які писали в часи розпаду СРСР, відійшли у спадщину Росії. Тож треба було обирати серед своїх сучасників.

І, якщо чесно… Мені в голову прийшла лише одна книжка – «Аркан вовків» Павла Дерев’янка. І навіть не тому, що книжка в основу бере українську міфологію та фольклор чи що там об'ємний всесвіт, який робить спроби опиратися на історичне тло.

В цій книзі є якась самодостатність, впевненість, що українське фентезі може бути самостійним та наповненим без затертих кліше та реверансів у бік більш досвідчених закордонних авторів. Мабуть, після прочитання цієї книжки я зрозуміла, що українському етнічному фентезі бути! 

P.S. Якби мене все ж спитали, який класичний твір у мене асоціюється з Незалежністю України, то я б назвала “Тигроловів” Івана Багряного. Бо саме під час її читання в школі прийшло усвідомлення, що українська література – це не лише непозбувна бентега, а й щось цікаве та захоплююче.

Саша Доморосла

Соломія Павличко «Листи з Києва» 

Пригадую, коли Книгою року BBC було обрано роман Оксани Луцишиної «Іван і Феба», літературна спільнота констатувала: у нас вкрай мало книг про 90-ті, а саме про перші пострадянські роки. Я прочитала «Івана та Фебу», та мені захотілось знайти щось іще про цей час. Серед книг, якими користувалась Луцишина, була одна, на яку я одразу звернула увагу, адже її авторкою була Соломія Павличко. Мені дуже подобались її літературознавчі книги, а тут – щось цілком інше, епістолярій. «Листи з Києва» вона писала Богданові Кравченку в Канаду з травня 1990-го по квітень 1991-го.

Соломія Павличко – літописець найтемнішого часу перед світанком. Інтелектуалка фіксувала побут, щоденні розмови, робочі будні, політичні перипетії і, звісно, студентське голодування. В її листах багато щему за тогочасність, тривоги за майбутнє. Якщо істинна цінність нашої Незалежності оприявнюється лише на контрасті, то «Листи з Києва» дають його. Нехай це завжди буде контраст з минулим. 

Оксана Пелюшенко 

Юрій Андрухович «Рекреації» 

Не роздумуючи і не озираючись – це в першу чергу «Рекреації» Юрія Андруховича! Я читала її більше десятиліття тому і, якщо чесно, навіть трішки побоююся перечитати зараз, аби не зникло те відчуття розірваних шаблонів, здивування і повного зачарування, які ця чи то велика повість, чи то маленький роман принесли. 

Звісно, я багато читала і до «Рекреацій», але на той момент для мене-другокурсниці це був справжній вихід за межі! Виявляється, і українською можна писати так смачно і густо, що слова можна просто смакувати! З тих пір, до речі, для мене довжелезні речення асоціюються не стільки з Забужко, скільки саме з ЮА) Виявляється, і українські автори вміють в фантасмагорію, іронію, містифікації і карнавальність! Виявляється, і в українських містах (а Чортопіль, хай і вигадане (але то не точно), але все ж дуже українське місто!) твориться ой як багато всього цікавого!) Словом, то була моя персонально здобута незалежність від шаблонів, стандартів, нав’язаної меншовартості і стереотипів. 

І з тих пір та книга – як старий друг, якого вже дуже давно не бачив, але який, точно знаєш, десь є. А іноді навіть передає вітання, бо і Чортопіль, і крайслер-імперіал, і швейцарець пан Попель люблять вигулькнути в інших романах Андруховича, таким чином наче продовжуючи його бурлескно-балаганно-буфонадну гру) 

Христина Пошелюжна 

Василь Шкляр «Чорний ворон. Залишенець»

Боротьба за українську незалежність не обмежена часовими рамками, і цифра в 30 років для незалежності як завершеного факту є доволі умовною. Ми продовжуємо щоденно боротися за незалежність на безлічі відкритих фронтів. Період становлення переживає й сучасна українська література, і книга «Чорний ворон. Залишенець» Василя Шкляра – це величезна (не стільки за розміром, скільки за значенням і впливом) цеглина у фундамент нашої літератури незалежності. 

Історія повстанської боротьби українців проти окупаційної радянської влади в 1920-х роках стала знаковою у багатьох смислах, а сама книга є національним бестселером. Ця героїчна і приречена сторінка нашої історії пронизана волею і смертю. З переліченого «залишенцям» судилося лише одне. Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли їхні провідники відійшли в еміграцію. Вони уже не відчували страху, «який звітрився разом з надією». Надією на сигнал до всеукраїнського повстання. Надією на визволення. Зрештою, надією на щасливе завершення їхньої історії. Так, повстанцям на чолі з легендарним отаманом Чорним вороном судилося зустріти щось одне, але вони вибороли для наступників щось зовсім інше. 

За роман «Чорний ворон. Залишенець» Василь Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року, але письменник відмовився від премії в знак протесту. За мотивами історичного роману в 2019 році на великі екрани вийшов однойменний фільм, який попри певні позитивні моменти не надто відгукнувся у серцях прихильників літературного першоджерела. 

«Чорний ворон. Залишенець» – одна із основних книг боротьби за незалежність України. Боротьби, яка триває.

Слава Славський

Юрій Горліс-Горський «Холодний Яр» 

Коли ми з колегами почали обговорювати книги, які асоціюються з незалежністю, однією з перших на думку прийшла «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського. Тему Холодноярської республіки нечасто зустрінеш у повсякденні. Про холодноярців рідко знімають кіно (за винятком хіба що «Чорного ворона» за романом Василя Шкляра). Про них трохи пишуть у книгах, але нечасто. Влітку на Черкащині проводять фестиваль, приурочений до цих історичних подій. Проте і про нього мало хто знає. 

Роман Горліса-Горського – це художньо оформленні спогади. Горліс-Горський в холодноярських лісах стає козацьким осавулою Залізняком. Він один із небагатьох, хто вижив у тій боротьбі та виїхав закордон, де згодом написав цю книгу. Це історія про сильних духом людей, які боронили свою землю від загарбників. Таких прикладів українська історія знає чимало, однак серед них має бути спомин про холодноярців. Якби воїни, гаслом яких були слова «Воля України або смерть», не боролися з загарбниками, ми, певно, не мали б Незалежності, а з нею і сучасної української літератури.

Ярослав Пелюшенко 

Юрій Андрухович «Центрально-східна ревізія»

Звільнити майбутнє від минулого? 

Звільнити минуле від майбутнього?

Це книга про пошук свого місця у часопросторі, між минулим та майбутнім. Книга про розуміння того, що за нами завжди будуть стояти десятки поколінь, імена яких зрідка згадують за якимось родинним святом, і це радше нагадує переповідання легенд. 

Хоча, чому за нами? Насправді, вони в нас. В наших рухах, кроках, голосі, характері. Вони – частина нас. Так, у певний момент нам доводиться зрадити якісь їхні традиції. Нам перестануть бути цікаві їхні історії та розповіді, та й спогади про минуле стануть розпливчастими. Нам доведеться переїхати, змінити місто, країну, погляди на життя, потреби. Рано чи пізно сад, який ми садили, всохне, паркан впаде, подвір'я почне заростати травою. Але така ціна життя. Ми не можемо завжди бути на одному місці, тими, ким були в дитинстві, і жити життям своїх батьків. А тому:

“Moжливo, цe бyлa мoя пepшa вeликa зpaдa. Moжливo, мoя пepшa вeликa втpaтa. Haшi зpaди є вoднoчac нaшими втpaтaми, aлe бeз ниx нac нeмaє”

Це книга про пошук свого місця на карті, атласі, глобусі. Коли ти народився на уламках однієї імперії, яку потім приєднали до іншої, і так декілька разів, коли по тобі пройшлись чоботи солдат доброї частини націй Європи і не тільки, коли втеча за Океан, переселення і виселення вже нікого не дивують, рано чи пізно ти запитаєш: де я? Де мій дім? Частиною чого я є?

І у його пошуку я знаходжу аналогію з Україною. Де ми (ментально, географічно, історично) на цій карті світу? Куди ми рухаємось і чи точно рухаємось, а не бігаємо по колу?

А потім згадав Майрінка (“Наше життя – це ніщо інше, як низка запитань із зародками відповідей у собі та відповідей, які породжують нові запитання. Хто бачить у цьому щось інше – дурень”) і подумав: а що, якщо поки що саме пошук є нашим шляхом? Пошук того, куди ми, власне, йдемо. Пошук власної ідентичності на карті світу. Пошук власного минулого і відповідей, чому все так. Пошук, який дозволить нам позбутись стереотипів, переосмислити минуле і знайти самих себе.

Зaлишaєтьcя щocь дoпиcaти – aбo пicля циx pядкiв‚ aбo пepeд ними:

Звiльнити нac вiд нac?

Звiльнити мeнe вiд мeнe?

Звiльнити людинy вiд її cкeлeтa?

Читайте також: 9 книг про самотність

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo