Літо за мотивами Хемінгуеївської «Фієсти»

21.08.2020

Переглядів: 348

http://chytay-ua.com/

Яким би важким або легким не здавалося нам повсякденне життя, ми не перестаємо будувати плани на літо. Цьогоріч літня легкість наступила трохи пізніше, і в її тонких мотивах відчувається посткарантинний відголос. Природа ніби нагадала нам, що не існує нічого постійного і незмінного, будь-які плани можуть залишитися не реалізованими. Та не дивлячись на це, ми маємо змогу насолодитися таким знайомим і очікуваним сонцем, яке зігріває тіла та думки тих, хто почувався прохолодно без його тепла.

Ми неначе герої Хемінгуеївської “Фієсти”, які після війни намагаються повернутися у звичне, мирне середовище і вирушають на зустріч сонцю, що сходить, з надією на його здатність лікувати людський дух. Вони заново вчаться відчувати тепло, любити, відшуковувати сенс в щоденних радостях. Можливо, це у них не вийде, і їхнє сонце так і не зійде, але сама спроба варта витрачених сил.

Так само нам іноді бракує мотивів у війні з повсякденністю. Рутина перетворює нас на солдатів емоційного фронту, де серпневі яскраві зорі стають нашими союзниками, а прохолодний морський прибережний бриз повертає надію на краще.

Хемінгуеївська Фієста - це свято, яким неможливо насолодитися сповна, навіть коли цілодобово не стихає радісний шум на вулицях, де кожний бажає отримати максимум. На перший погляд здається, що тут є все необхідне для свята, яке завжди з тобою. Зовні так і виглядає. Але Фієста - це не лише про зовнішні барви, що засліплюють яскравістю. Це про можливість сприйняття та відчуття свята. Минуле залишає на головних героях слід, як і на декому з нас, який холодною рукою добавляє такі ж холодні кольори у різнобарвність теплого карнавального настрою.

Десь там, серед усього різноманіття атмосфери, матадори ведуть бій з биками на переповнених аренах, а відчуття смерті в бою розганяє кров тілами глядачів. А в цей час багато хто з нас на гарячих пісках минулого веде сутичку з власними страхами та комплексами, що заважають із спостерігачів перетворитися на учасників. Адже тільки учасники здатні відчути Фієсту, яка є частиною невимушеної легкості літа.

Десь там компанії молодих людей танцюють та співають, наче востаннє. Десь там в пристрасних поривах закохуються ті, хто серед натовпу та п'янкого шуму знаходить один одного. Так само, як і ми під неоднорідним, як саме життя, небом зустрічаємо тих, хто стає нашими супутниками аж поки червоний круг не сховається за обрій.

І сходить сонце. Разом з ним перезавантажуємося і ми, думаючи про, те що було і що буде. Стоїмо на березі моря, вдивляючись в горизонт. Ми нічого там не побачимо, але відчуємо на собі його силу, яка наповнить нас життям.

Триває останній акт літньої п'єси, коли день ще наповнений мелодією Фієсти, а вечір уже нагадує про близьку зміну на осінній мотив. Плавно, а можливо, і швидко ці зміни перейдуть від зовнішнього характеру природи на внутрішній характер у людських головах. Це обов'язково станеться, то ж, як і герої Хемінгуея, не втрачаймо нагоди насолодитися останніми днями невимушеної легкості літа, не дивлячись ні на що.

Наше перебування на землі недовговічне. Тому сповнимося радості, віри й подяки.

Е. Хемінгуей "Фієста. І сонце сходить"

Слава Славський

Адмін Telegram, редактор рубрики Роздуми. 

Сторінка автора в Facebook

author photo