Кадзуо Ішіґуро: британський самурай літератури

13.12.2020

Переглядів: 519

http://chytay-ua.com/

За що ми любимо письменників? За вміння перетворювати слова на незабутні сюжети, за здатність ділитися з нами знаннями і мудрістю, за довгі вечори, проведені з їхніми літературними героями. Тому коли мова заходить про конкретного письменника, найперше згадуються написані ним книги, це логічно. Але є дещо, що стоїть за цими книгами — життєвий шлях до літературної діяльності. У кожного свій, неповторний та непередбачуваний: коли молоді люди ще не здогадуються про своє успішне літературне майбутнє і часто мріють про інші види діяльності.

Кадзуо Ішіґуро народився 8 листопада 1954 року в японському місті Наґасакі. Йому пощастило з'явитися на світ у тому японському суспільстві, яке поступово оговтувалося від Другої світової війни. Проте у повітрі все ще відчувався запах пилюки від зруйнованих будинків та крові від загублених життів. Його матері та рідним вдалося вижити під час бомбардувань 1945 року. Це був період, коли Японія переходила від минулого, з його звичками і традиціями, до майбутнього, у бік так званого західного суспільства. 

Післявоєнний світ швидко змінювався, починаючи нову епоху, і люди разом з ним. П'ятирічному Кадзуо було легко переїхати з Японії до Британії. Єдине про що він шкодував — йому не дозволили взяти з собою улюблені іграшки. Малий Кадзуо ще не знав, що невдовзі його «улюбленими іграшками» як письменника стануть спогади та пам'ять. Загалом це була перша подорож літаком для Ішіґуро, минуло немало-небагато чотирнадцять років, поки відбулася друга, не менш важлива, але про неї згодом.

Якщо спочатку для малого Кадзуо Англія видалася не звичним та дивним місцем, то з роками — школа, співи у церковному хорі, ковбойські фільми, книги про Шерлока Голмса та касети з сучасною поп-музикою, перетворювали нащадка самураїв у справжнього британського хіпі. Його Японія залишилася в пам'яті місцем раннього дитинства. Пізніше він припускав, що напевно враження і спогади про ті часи домальовувалися власною уявою та емоціями. І хоча в батьківському домі панувала японська атмосфера, та поза ним вирувало життя типового англійського містечка, де сім'я Ішіґуро в очах його жителів здавалася справжньою самурайською родиною.

Вдруге він сів у літак у дев'ятнадцять років, щоб вирушити в подорож до США та Канади на три місяці, живучи як справжній авантюрист із голлівудських фільмів: наплічник, гітара, вуса, довге волосся, та не менш довгий маршрут автостопом із штату Вашингтон до Тихоокеанського узбережжя, через Лос-Анджелес, Сан-Франциско та всю північну Каліфорнію. Коли цей хиткий світ стає все ближчим та доступнішим, і коли ти молодий та бажаєш пригод, тоді єдиновірний вчинок буде піддатися цим бажанням. Під час цієї подорожі Ішіґуро вів щоденник, який згодом спробував деталізувати, але це були лише перші намагання структурувати описані історії з життя. Це стало своєрідним тренуванням перед великими літературними звершеннями. 

Читайте також: Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене»

Від наслідування до створення

Нам дуже пощастило бачити Кадзуо Ішіґуро саме як письменника, адже в молодості він планував стати музикантом, і згодом частково таки став, будучи співавтором текстів двох альбомів американської джазової співачки Стейсі Кент у 2007 та 2013 роках. А ще він написав декілька сценаріїв для телесеріалів. Однак, завдяки, зокрема, своїм літературним наставникам, таким як Малкольм Бредбері, Пол Бейлі та Анджела Картер, почав свій письменницький шлях і продовжує донині.

Коли людина пробує себе в будь-якому з видів творчості, чи то в літературі чи навіть у спорті, спершу вона наслідує, тобто намагається бути схожою на когось майстернішого у цьому ремеслі. З часом, талановиті та наполегливі люди переходять від наслідування до творення, відточуючи власний стиль. Таке перетворення стає помітним з роками, коли можна комплексно поглянути на творчий шлях. Схожий шлях пройшов і наш британський самурай. Від захоплення пригодами Голмса, текстами пісень Коена та стилем написання Керуака, до власного відчуття прекрасного і важливого. 

Перша книга Кадзуо Ішіґуро «A Pale View of Hills» (1982) була сприйнята позитивно. Попри те, що вона про японську історію пов'язану із бомбардуванням Наґасакі, її вподобали і у Великій Британії. Те ж саме, можна сказати і про другу книгу «Художник хиткого світу» (1986). Цей роман став ще успішнішим і отримав престижну британську премію «Witbread». Ці дві книги були написані, в прямому сенсі, за кухонним столом. І нарешті третя книга «Залишок дня» (1989) удостоїлась Букерівської премії та екранізації з Ентоні Гопкінсом у головній ролі.

Після успіху «Художника...» письменника почали постійно запрошувати на зустрічі, вечірки, інтерв'ю та різного роду дискусії. Щось схоже на так зване світське життя, яке трохи спантеличило автора і збило зі звичного творчого ритму. Почавши писати «Залишок дня», він не повертався до нього цілий рік, поки не навчився відмовляти всім бажаючим зустрітися. 

Його можна вважати доволі продуктивним з огляду на кількість виданих книг, однак не так важливо, скільки ти пишеш, важливіше, як. З часом Кадзуо випрацював робочий розклад, який виглядав приблизно так: працює над книгою з 10:00 до 18:00, до 16:00 не відповідає на дзвінки та пошту; в кабінеті два столи - один для письма, інший з комп'ютером; комп'ютер не підключений до інтернету; від руки пишуться чернетки, які удосконалюються і переписуються декілька разів. Можливо, схожий розклад має кожен сучасний письменник, але те, з якою відкритістю про це розповідає Ішіґуро на зустрічах та інтерв'ю, робить його особливо близьким, так, ніби це твій давній товариш.

Ішіґуро завжди намагається писати для міжнародного читача, що неодноразово підкреслював у своїх інтерв'ю. Тому, видається, японські історії у перших двох книгах та британська історія у третій так сподобались літературному світу. «Герої озираються на власне життя, але змінювати щось уже занадто пізно»,— так однією фразою описав свої перші три романи сам автор. Він абсолютно не боїться повторень, тому сміливо зізнався, що «Залишок дня» був по суті ремейком «Художника...». 

Однією із найнеоднозначніших книг Ішіґуро є роман «The Unconsoled» (1995). Загальна маса критичних відгуків про нього дорівнює не меншій масі схвальних. Дехто навіть порівняв стиль написання із Кафкою, а хтось інший сказав, що «це дивна книга, але на диво цікава» або охарактеризували як «майже напевно шедевр». До нині автору задають запитання про цю книгу на різних зустрічах. В цьому і є стиль Ішіґуро, у своїх творах він є великим майстром ставити запитання, на які не завжди можна знайти відповіді.

Однією з найпопулярніших книг письменника вважають «Не відпускай мене» (2005). Сюжет з елементами наукової фантастики та сильним емоційним підґрунтям. Історія життя та смерті, в якій початок та кінець не має значення, значущими є лише емоції та стосунки у цій нещадній пригоді. У 2010 книгу було екранізовано режисером Марком Романеком.

«Похований велетень» (2015) став своєрідним творчим експериментом, дехто вважає, що другим після «The Unconsoled». Якщо у попередніх творах автор звертається до особистих спогадів, то тут він спробував осягнути значущість пам'яті на рівні суспільства. Як суспільства пам'ятають і як забувають? Які наслідки це матиме для досягнення історичної справедливості в майбутньому? Дуже серйозні питання, роздуми над якими Кадзуо Ішіґуро зумів передати у формі історичного фентезі. Як відомо, Ішіґуро завжди підтримує ідею екранізації власних книг, тому права на «Похованого велетня» придбав режисер Скотт Рудін. 

Нобелівський прорив

Ранок. Голдерс-Грін. Лондон. Як зазвичай, Кадзуо Ішіґуро сидить за кухонним столом, його сніданок перериває телефонний дзвінок. Саме так Нобелівський лауреат з літератури 2017 року вперше отримав звістку про власну перемогу. Спочатку він навіть не повірив і перепитав, чи не є ця новина фейком, але його агент підтвердила достовірність інформації. Ішіґуро продовжив снідати, але вже як нобелянт. Приємний ранок, погодьтеся. 

Фаворитами Нобеля з літератури того року вважали Харукі Муракамі, Маргарет Етвуд та Нґуґі Ва Тхіонґо, які висувалися кандидатами уже не вперше. Усі букмекерські контори (виявляється, букмекери добралися і до літератури) у списку ймовірних переможців ставили Кадзуо Ішіґуро після цих літераторів. Однак перемогу здобув талант не менш значущий за вищезгаданих письменників. «За те, що у своїх романах великої емоційної сили він розкрив перед нами ілюзорність людського зв'язку із реальністю»  — таким був висновок Нобелівського комітету щодо вручення премії британському самураю світової літератури Кадзуо Ішіґуро. 

«Це дуже дивний час у світі, ми ніби втратили віру в наші політичні системи, в наших лідерів ми не до кінця впевнені у власних цінностях, і я сподіваюся, що моя перемога в отриманні Нобелівської премії сприятиме породженню доброї волі та миру в світі» К. Ішіґуро.

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Слава Славський

Адмін Telegram, Facebook, книжковий пропагандист. 

Сторінка автора в Facebook

author photo