Олег Жупанський: Нобель має значення і для письменника, і для країни

13.12.2020

Переглядів: 488

http://chytay-ua.com/

Задум серії «Лауреати Нобелівської премії» виник ще на початку 90-х. Видавати її почали у 2000 р. в видавництві "Юніверс", а з 2007-го серія виходить у "Видавництві Жупанського".

Ми поговорили з Олегом Жупанським, її куратором, перекладачем, поетом і видавцем, про Нобелівську премію, кому і за що її вручають, наскільки важливо для нації мати «свого» лауреата і – сакральне – хто з українських авторів заслуговує на Нобеля? 

___

Коли і як виникла ідея створення серії «Лауреати Нобелівської премії»? Наскільки актуальною вона була тоді і чи залишається такою ж сьогодні?

Ідея видавати серію «Лауреати Нобелівської премії» не нова і завжди була на поверхні. Пригадую, ще у 80-ті роки серед перекладачів і видавців витала думка видавати таку серію. 

В ті часи було небагато видавництв, вони були всі державні, ті, які могли б втілити цю ідею. І насамперед, це видавництво «Дніпро», яке за своєю специфікою великою мірою було спрямоване на видання зарубіжної літератури з належним складом редакторів тощо. Та й чимало  лауреатів Нобеля вже було видано в цьому видавництві. 

Але в радянські часи завжди чомусь бракувало паперу…, а ще без дозволу Москви започаткувати таку серію було неможливо. До слова, варто сказати, що десь на початку дев’яностих подібну серію намагалися видавати в Росії, бачив я кілька тих видань чомусь у чорних палітурках, але далі, здається, з цією серією в них щось не склалося.

Стосовно актуальности скажу так: видання будь-якої книжкової серії цікаве насамперед тим, що широко розкриває те чи інше явище, в цьому разі в царині літератури, показуючи розвиток світового літературного процесу з несприйняттями, уподобаннями, скандалами, здобутками тощо. Якщо й нині вручають цю нагороду, то варто і цікаво знати, за що письменник її отримав. Зрештою, ця премія вже має чималу історію і, як бачимо, її історія продовжує тривати.  

Зрушити з місця видання Нобелівської серії вдалося лише 2000 року. З початку 90-х я працював у часописі «Всесвіт», а також з 1996 року став головним редактором видавництва «Юніверс», яке було створене при нашому часописі. У «Всесвіті» тих часів працювала ціла плеяда відомих перекладачів, таких як Володимир Митрофанов, Григорій Філіпчук, Іван Білик, Олександр Терех, Михайло Москаленко, Віктор Шовкун, Валентин Корнієнко, Олекса Логвиненко, Микола Рябчук, Олександр Гриценко, Олександр Буценко. 

Тож, маючи довкола таку когорту блискучих перекладачів і письменників, розпочати цю серію було нескладно, тим паче, що чимало творів Нобелівських лауреатів уже були перекладені, а декотрі навіть публікувалися цілком чи уривками у «Всесвіті». А вже 2000 року випала така нагода. Михайло Москаленко завершив свій багаторічний переклад (працював над ним із 60-х років) повного зібрання поетичних творів  французького Нобелівського лауреата Сен-Жон Перса. І впорався з цим просто блискуче! Якось, перебуваючи у Франції, у видавництві «Галлімар» мені розповіли, що подібних повних перекладів поезії цього поета у світі існує не більше п’яти, і Україна долучилася до цієї п’ятірки! Отже, початок було зроблено! З 2007 року Нобелівська серія видається у «Видавництві Жупанського».

Нобелівську премію вручають з 1901 р., відповідно, і лауреатів її чимало. За якими критеріями вибираєте, кого будете видавати?

Так, премію було засновано 1901 року і майже щороку оголошувався її номінант. Хоча були роки, коли премію не вручали. Наприклад, не було вручення за 1914 рік, очевидно, причиною цьому стала Перша світова війна, за 1918 рік, а також за 1941, 1942, 1943 роки у зв’язку з Другою світовою війною. Інколи премію отримували два письменники. Останнє «невручення» – 2018 року, було пов’язано зі скандалом у Нобелівському комітеті.

Щодо критеріїв кого видавати, то тут зрозуміло, а от що саме, який твір того чи того автора, то й в цьому випадку маємо підказку від Нобелівського комітету. Скажімо, прийнято зазначати певні здобутки, які вніс той чи інший автор в літературу. 

До прикладу, в Альбера Камю зазначено: удостоєний Нобелівської премії «за величезний внесок у літературу, що полягає у висвітленні значення людської совісти». Ідеально було б видати повні зібрання творів Нобелівських лауреатів. Це показало б цільну картину творчого письменницького шляху і його доробку зі злетами і падіннями, перемогами і поразками. Цікаво було б долучити до видань листи, щоденники, спогади тощо. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жозе Сарамаґо: погляд на життя і творчість

Чи є попит на книги цієї серії? Надходять запити від читачів, які книги чи авторів вони б в ній хотіли побачити? Кого ще плануєте видати в серії Нобелівських лауреатів? 

Звичайно, книжками цієї серії постійно цікавляться. Серія вже набула чималого розголосу, про неї знають, тож видавництво намагається щороку видавати кілька книжок. За 2020 рік вийшли дві книжки – це «Хрестоносці» Г. Сенкевича та «Диявол і Господь Бог» Ж.-П. Сартра.

Стосовно подальших видань, то вони готуються, і найближчим часом ми порадуємо читачів новими книжками цієї серії.

Наскільки важливим для національної літератури є мати свого Нобелівського лауреата?

Скажу так: будь-яка премія такого рівня, а особливо Нобелівська премія, має велике значення не лише для окремого письменника, а й для літератури тієї чи іншої країни. 

Чому й досі ми ще не маємо Нобелівського лауреата? Проблема насамперед полягає не в рівні нашої літератури, а в тому, що нашу літературу мало знають за кордоном, бракує добрих перекладачів зі знанням української мови. Але ця справа наживна, останнім часом все більше й більше творів українських письменників друкується у зарубіжних видавництвах, отже, інтерес до нашої країни, так само й до літератури, зростає. А в Україні було і є чимало письменників, які не розчарували б зарубіжного читача.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кадзуо Ішіґуро: британський самурай літератури

Багато літературних критиків, та й видавців теж, вважають літературного Нобеля визнанням не стільки заслуг і досягнень, скільки кон’юнктурним, компромісним рішенням, яке відображає тенденції і запити свого часу. Наскільки така думка справедлива?

І так, і ні. Можна погодитися, що багато відомих письменників у минулому з тих чи інших причин не були удостоєні цієї премії. Але ж більшість серед номінантів – то була справді подія в літературі. Проте в історії цієї премії були, очевидно, і якісь, як ви кажете, компромісні чи кон’юнктурні рішення, більше скажу, з нашаруванням і віянням певних ідеологічних тенденцій тих часів, коли ці премії вручалися. Але попри все це, рівень премії залишається високим, ба більше, вона є найвідомішою літературною премією у світі, і всі чомусь прагнуть її отримати…

Часто членів Нобелівського комітету критикують за те, що вони не звертають уваги на певні жанри. Як аргумент найчастіше наводять те, що Нобеля не вручили, зокрема, Толкіну, кажуть, що масштабністю і впливом на читача на нього «напрацював» Пратчетт, натякають, що Ґейман теж давно заслужив цю премію… Чи можна сказати, що Нобель – то для елітарних жанрів високої полиці, якому немає діла до фентезі, фантастики чи іншого «несерйозного»? 

Нещодавно, 2017 року, Нобелівську премію отримав американський музикант-пісняр Боб Ділан «За створення нових поетичних експресій в американській пісенній традиції». Гадаю, цей випадок спростовує ваші слова стосовно того, що Нобелівський комітет не звертає уваги на інші жанри. А щодо фентезі чи фантастики, то з часом, можливо, достойники Комітету зважать і на ці «несерйозні» жанри.

Кому б ви вручили Нобеля, а у кого, навпаки, забрали? Зокрема всесвітньою несправедливістю вважають те, що премії не дали Умберто Еко…

Найсправедливіший суддя – це Час. І тільки Він може визначити, чи спростувати значущість того чи іншого письменника. Не буду далеко ходити, скажу таке: у нас в Україні були і є такі письменники, котрі заслуговували чи заслуговують на цю винагороду. Щоб нікого не образити, назву тих, кого вже нема з нами. Мало хто знає такого поета як Станіслав Вишенський. Так, він мало відомий серед широкого загалу. Але не побоюся сказати, що саме він – один із тих, хто міг би заслуговувати на таку премію. Прикро, але в Україні Станіслав Вишенській жодної премії не отримав… А ті, хто мають добрий «слух і смак» до високої поезії, не розчаруються, прочитавши його твори. 

Стосовно Умберто Еко, він цілком міг би отримати цю винагороду, але це вже питання до членів Комітету…

На вашу думку, чи з'явиться колись український лауреат Нобелівської премії з літератури? Чи є вже зараз в сучасній українській літературі такий потенційний лауреат?

На це питання я, здається, вже дав відповідь – він був, є і буде, але це вже не проблема української літератури…

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo