Олексій Молчановський «Книги – це носії ідей, а нас в першу чергу формують ідеї»

13.12.2020

Переглядів: 405

http://chytay-ua.com/

Олексій Молчановський - керівник магістерської програми УКУ з комп’ютерних наук за напрямом “Науки про дані/Data Science”, співзасновник платформи онлайн-курсів Prometheus, викладач.

Також організатор конференції TEDxKPI і шкіл з комп’ютерних наук в УКУ та КПІ.

Про дитинство

Можете пригадати першу прочитану книгу в дитинстві? Хто вам її порадив/купив?

Якщо пригадати про ранні спогади, десь 6-7 років, то це були такі тоненькі книжечки, якісь казки, якщо чесно, то я навіть не пригадаю, що це саме за казки були. Мій дідусь був професором в київській Політехніці. Це була унікальна ситуація, коли він їх привіз з США, під час хрущовської відлиги їздив туди на рік працювати. Дідусь привіз звідти книжки англійською мовою. Я не розумів ніяких слів, але знав уже тоді англійський алфавіт, я читав просто по буквах.

Десь уже пізніше, в класі 3-5, почалися якісь пригодницькі книжки, які здебільшого дарували. І напевно, теж один з таких найцікавіших спогадів – це книжка “Останній із Могікан” Джеймса Купера. Разом з батьками йшли здавати макулатуру, в ті часи, коли за здачу макулатури давали книжки. І там я отримав цю книжку. Ще дотепер пам’ятаю, як вона виглядала.

Тобто книги вам купляв здебільшого дідусь?

Мені зараз важко пригадати. Ми жили великою родиною, з бабусею і дідусем. Я пам’ятаю якісь такі спалахи в дитинстві, як, для прикладу, ми з ним читаємо “Робінзона Крузо”. Він зачитувався Стівенсоном і знав практично на пам’ять “Острів скарбів”. Я тоді ходив в музичну школу і по дорозі туди дідусь розповідав “Острів скарбів”.

А як виглядала бібліотека вдома? Де батьки купляли книги?

Ми до 10 років жили в одній квартирі, потім переїхали та змінилася обстановка. Це був старий будинок з височезними стелями і великими шафами, які були справді забиті книжками. Дідусь був професором фізики, тому там було дуже багато книг з фізики і математики. А його батько, мій прадід, був психіатром. І тому там були ще і його книжки. Коли дідусь помер, ми розгрібали усі ці книжки і знайшли там книги кінця 19 століття французькою мовою по психології. Там було насправді багато таких раритетних штук. 

Кого читали в підлітковому віці? Це були рекомендації батьків чи, можливо, поради батьків?

Це декілька напрямків, а краще сказати хвиль. Ближче до закінчення школи, в старших класах, читав багато космічної фантастики. І це було під впливом друзів. Один із кращих друзів багато читав таку літературу, часто рекомендував саме її і я брав у нього книжки.

Була ще весела історія, коли я дізнався про Толкіна. Вирішив, що потрібно прочитати "Гобіта". А де його взяти? Я пішов з дідусем в бібліотеку київського політеху. Я був тоді підлітком (десь приблизно 14 років). Ми його там таки знайшли. Уявіть собі ситуацію: в бібліотеці сидять дорослі студенти, які готуються до іспитів, і тут заходять дідусь із внуком і починають шукати того "Гобіта" в каталозі.

Було багато пригодницьких книжок, авторів 19 століття, це були книги про дослідження в Африці, тобто такі експедиційні штуки. Пізніше я почав захоплюватися вестерном. Книжки про індіанців.

Якщо говорити про шкільну програму, то я її не любив. Мені ця шкільна програма завжди йшла ортогонально до того, що я хотів реально читати і що мене насправді цікавило.

Ми на літо виїжджали на дачу в Чернігівській області в містечку Козелець. У мене там не було друзів як таких. Коли ти менший, то якось вдається себе там розважити, а от підлітку це таки важче. Але там була добра бібліотека, і я прочитав усі книжки про індіанців, усі вестерни, усю фантастику, яка там була. Тато там читав багато детективів. Одного разу саме з цієї бібліотека він приніс книжку про астрономію, і з того часу почалося моє захоплення астрономією. Я потім прочитав в тій бібліотеці усі книжки на цю тематику. 

Вам не подобалася у школі саме подача літератури як предмета чи вибір літератури?

Думаю, комплексно. Я от зрадів, коли в шкільній програмі з’явився “Вершник без голови” Майна Ріда, але я його уже давніше прочитав. Усе інше просто не заходило. Як в українській, так і в зарубіжній літературі.

Ви були тою дитиною, яка читала задану на літо літературу?

Від безвиході я прочитав “Війну і Мир” буквально за кілька днів, але це єдиний випадок. З української правда сподобався і запам’ятався Павло Загребельний “Диво”.

Про викладацьку діяльність

Як керівник магістерської програми в УКУ які книги ви найчастіше радите читати своїм студентам? (поза навчальною програмою)

У нас така програма, що там насправді немає як таких книжок, адже усе настільки стрімко розвивається, що вони явно відстають.

Я захоплююся речами, пов’язаними з цілим комплексом, – це і дослідження мозку, психологія, когнітивні речі. Є прекрасні автори в цьому напрямку.

Мені хочеться, щоб наші студенти виходили за межі технологічного погляду на світ, і таким чином рекомендації стосуються якраз ширшого розуміння, ким ми є як люди. Які наші обмеження? Чому ми, наприклад, не можемо спиратися лише на технології? Що ми не можемо виключно завдяки технологіям розв’язати наші проблеми. Більшість наших проблем лежать не в технологічній площині. А для того, щоб це зрозуміти, потрібно певну літературу читати і знайомитися з думками як дослідників, так і філософів.

Багато книжок, які я для себе відкриваю, українською ще не перекладені. Якщо все ж таки пригадати книги, перекладені українськими видавництвами, то я завжди раджу студентам Деніела Канемана “Мислення швидке і повільне”. Колись радив “Чорного лебедя” (Талеба), але зараз розумію, що він трішки уже left behind. 

Талеб Чорний Либідь Наш Формат

Назвіть 5 пунктів, що вам найбільше подобається в УКУ (як викладачу)?

В першу чергу це відчуття безпеки. Зрозуміло, що не тільки фізичної, але і психологічної. Ти можеш робити свою роботу, не хвилюючись, і така безпека дає тобі можливість ризикувати у творчому аспекті.

Друге – це високі професійні стандарти. УКУ цінує своїх працівників і завжди проводить навчання для них. І ми розуміємо, що це навчання не просто для галочки. Навчати запрошують знаних спеціалістів різних галузей. Також у нас багато комунікацій із закордону. І це сприяє цим стандартам.

Третє – це відкритість до змін. Університет попри свою назву, Український Католицький Університет, не є однорідним. Хтось більш консервативний, хтось більш відкритий до змін. Так і має бути в нормальному суспільстві.

Четверте – це гасло університету Візьми та зроби. Якщо людина бачить цінність і сенс робити якусь ініціативу, вона відчуває в собі сили, то досить легко знайти підтримку. Якщо усе обґрунтовано.

І останнє – це орієнтованість на студентів. Завжди думається, чим це буде корисно для студентів, або як зробити наше викладання більш цінним для студентів. 

Чи були у вас випадки, коли студент/ка порадив/ла вам книгу, яку ви пізніше і самі радили знайомим? Якщо так, то що це за книга?

Був такий прекрасний приклад, десь рік тому. Ми розмовляли про цінності та про те, що цінностей неможливо навчати, їх треба передавати. У нас була дискусія на цю тему і після цього один із моїх студентів порадив мені книжку. Вона англійською і це Jonathan Haid The Righteous Mind: Why Good People Are Divided by Politics an Religion.
І якщо брати, для прикладу, Канемана, де йдеться про те, як ми мислимо, то книга “The Righteous Mind має такий підзаголовок про те, чому люди з різними політичними поглядами не можуть порозумітися?

Автор не просто розглядає там якусь політологію, він саме занурюється в розуміння людського єства. У нього є дуже класна метафора, що ми насправді такий вершник, який сидить на неповороткому слоні і цей слон – це усі наші емоції, попередній досвід, імпульсивні і інтуїтивні речі, а свідомість, яку ми трактуємо як нашу свободу волі, – це цей вершник. І дуже важко йому керувати цим великим слоном.

Автор розглядає і розкручує цю ідею, показуючи, як спілкуватися з іншими людьми з протилежними поглядами. Як ви можете зробити цей діалог конструктивним, розуміючи цю фундаментальну основу нашої психіки.

Російське видавництво Individuum видало книгу про автоматизацію праці і використанні ШІ та нових технологій на ринку праці. Особливість книги в тому, що перекладав її перекладач Яндекса, а обкладинку малювала нейромережа. Яка ймовірність того, що штучний інтелект зможе повністю змінити ринок книговидання, «виключивши» з процесу перекладачів, дизайнерів, а подекуди і авторів?

Треба розглядати штучний інтелект просто як інструмент. До появи комп’ютерів у нас були друкарські машини, з комп’ютерами з’явилися текстові редактори. Вони спочатку були якісь примітивні, тепер вони складніші. З’явилася граматична перевірка тексту. Тепер є онлайн словники, які спрощують переклад. Це речі, які дуже легко автоматизуються штучним інтелектом і там є великий поштовх. І це буде допомагати в ситуаціях, де потрібно скоротити час для перекладу. Людина нікуди не подінеться з цього циклу.

Щодо верстки макетів і дизайну, то можна таке ж питання проставити щодо музики. Чи зможе штучний інтелект замінити музику? Очевидно, що в якихось індустріях так. Як для прикладу, ви робите ролик для YouTube і вам потрібно вставити музику, а оскільки не можна використовувати неліцензійну, ви ідете на сайти, де люди розміщують свою музику, і таким чином заробляють. Але тепер замість цього може бути штучний інтелект, який генеруватиме цю музику в потрібний вам стиль. Тому так само можуть генеруватися обкладинки. Але питання в їхній якості. Тобто якщо це щось таке, для швидкого вжитку, зробив і поїхали далі.

Але завжди буде залишатися креативність. Я переконаний в тому, що штучний інтелект ніколи не замінить повною мірою людську креативність.

І якщо подивитися в майбутнє, чи замінить штучний інтелект авторів, то ні, не замінить. Тому що те, що ми зараз бачимо, це те, що штучний інтелект може жонглювати певними словами, не розуміючи контексту. В нього немає цього розуміння. Так, він може написати наскільки завгодно довгу статтю, і вона буде виглядати як така, що має сенс, але це буде дуже щось таке прісне і банальне.

Але ми любимо літературу за небанальні речі.

І щоб узагальнити питання про зміну ринку книговидання: поточному штучному інтелекту це точно не доступно, в перспективі 10 років теж, в перспективі 50 років – дуже сильно сумніваюся. 

Ви як один зі співзасновників Prometheus вважаєте, що саме освітні онлайн програми можуть стати доповненням у навчанні в класичному університеті в Україні? Чи навпаки, вони будуть конкурентами?

Те, що ми бачимо зараз, так це те, що онлайн освіта погана для тих, хто не навчився вчитися. Онлайн освіта стає допоміжною, коли є зріла людина, студент в ширшому розумінні цього сенсу. Людина, яка знає, як вчитися, вона може організувати свою навчальну подорож. І тоді може взяти один, другий, третій онлайн курс і буде цілком самодостатньою. Але до цього треба дорости, і тому без нормальних шкіл, університетів, де є навчання і живе спілкування, це все не буде працювати.

Завжди є унікуми у суспільстві, які можуть самостійно все опановувати, але що робити з усіма іншими? Тому, звичайно, не буде такої тотальної заміни. Воно буде підкріплювати на різних рівнях.

Чим я переймаюся, так це тим, що надто багато і надто часто ось ці онлайн курси почали ставити там, де вони явно не потрібні, і там, де вони можуть навіть більше шкодити. До цього просто потрібно з розумом підходити і оцінювати, де вони корисні, а де ні.

Думаю, що освіта для дорослих була б доцільна онлайн, тому що дорослі люди не можуть собі дозволити часто відвідувати університетські корпуси, але мати там можливість підвищувати кваліфікацію чи знайомитися з іншими галузями через онлайн – це було б круто.

Онлайн – це більше самостійність, а до цієї самостійності ти маєш дозріти. І ми повинні ще навчити людину цієї самостійності.

Про книги

В одному зі своїх постів у FB ви написали, про формулу доброї книжки - така книжка повинна ускладнювати світогляд. Є у вас уже список таких книг?

Складне питання, адже ми постійно ускладнюємо наш світогляд. Кожна наступна книжка, якщо вона вдала, наче надбудовує над тим, що уже було.

Чому я так сказав і, власне, чому виникла ця думка? Я мислю зараз так: знання, якими ми володіємо, є семантичною мережею, де є вузли, і вузли цієї мережі – це певні поняття. Ускладнення відбувається шляхом того, що створюються нові вузли, які лежать за межами того, що ви уже знаєте.

Зараз читаю книжку Тіматі Снайдера "Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка". Це більше про політологію, сучасну політику, політичну історію. Я такими речами особливо ніколи не цікавився. Для мене там багато цих вузлів, тому що це абсолютно нове. Але найцінніше – це коли створюються нові зв’язки між собою або наявними вузлами у цій вашій семантичній  мережі і особливо якщо це неочікувані зв’язки. І ви розумієте – wow! Для мене це якраз і є таким ускладненням.

Якщо повернутися до списку, то напевно з останнього я знову згадаю уже Jonathan Haid, більшість книжок Сергія Плохія. Я полюбив історію після того, як почав його читати. Він розуміє цінність того, що важливо справжню історію подавати не академічною мовою, і це дуже круто. Адже історія – не легке читання, це складна література, там багато інформації, але Плохій дуже класно структурував, що навіть не фахівець може продертися через ці хащі.

Третім я б назвав КанеманаМислення швидке й повільне. Це був такий прорив для мене, коли я її прочитав!

Колись на мене дуже сильно вплинув Карл Юнг. Я не сильно знаю інші напрямки психології, але Юнг мені близький.

І останнє – це Володимир Вернадський. Усі чули про ноосферу, але сприймають її як щось дуже попсове. Я свого часу його реально читав і вивчав. У нього є така книжка, яка дуже легко написана: “Наукова думка як планетарне явище”. Вернадський описує там еволюцію людства з точки зору антропогенезу, і як людина впливає на біосферу. Ноосфера за Вернадським це не якась там уявна сфера ідей, а змінена біосфера під впливом людини. І хоча ця книжка була написана в 1938 році, коли відбулася окупація Криму Росією я одразу згадав про неї. Автор там аналізує нацистську Німеччину і для мене це була точна паралель з Росією.

У Вернадського є віра в певний прогрес в тому відношенні, що не можна іти проти природи.

Як зараз виглядає ваша домашня бібліотека?

Вона здебільшого виглядає на Amazon Kindle. До початку війни з Росією я ще читав книги російською мовою, але після 14 року читаю або англійською, або українською. Стараюся купляти паперові, але зараз локдаун і з Amazon дуже важко замовити паперову літературу.

Коли ми переїжджали з Києва до Львова, то намагалися себе обмежувати в перевезених книгах. Але потім ми все одно почали обростати книжками. Оскільки ми на орендованих квартирах, а там, на жаль, немає багато шаф для книг, то у нас вони скрізь. В мене 3 дітей, тому зрозуміло, що там багато дитячої літератури. Моєму старшому сину 9 років і він може щойно куплену книгу прочитати до вечора. Тому книги у нас по всій квартирі.

Я себе привчив, якщо, наприклад, є Книжковий Форум, то купую лише одну книжку. Заходжу, купую одну книжку і швидко йду звідти. Бо я не люблю ось цього, накупиш купу книжок, а потім вони лежать і ніхто їх не читає. Це якось здається мені не дуже правильним.

Як найчастіше купляєте книги? Це більше імпульсивні покупки чи ви чітко знаєте, що маєте купляти?

Я зрозумів, що такі імпульсивні купівлі виявляються не дуже добрими. Мій досвід показує, що серед усіх цих покупок якраз книжок, які ускладнюють світогляд, не так багато. Тому насправді в мене є список. ЯкийЮ, на жаль, зростає швидше, ніж я встигаю його читати. Але це дуже зручно, коли друзі питають, що тобі дарувати на день народження. Я кажу: ось список і можеш дарувати, що хочеш.

З ким найчастіше обговорюєте прочитані книги?

З дружиною в першу чергу. Ми читаємо різну літературу і можемо доповнити один одного. Вона якраз читає багато художньої літератури і розповідає мені про цікавих авторів. Можна так сказати, що через неї я дотикаюся до іншого спектру.

В мене багато друзів залишилося в Києві і коли випадає можливість зустрітися, то ми багато обговорюємо книг.

Інколи з колегами. Тобто коли знаходжу цікаві інсайди, то теж з ними ділюся. А вони й собі рекомендують дуже класні книжки.

Про Львів і Київ

5 років тому ви переїхали з Києва до Львова. Чого вам не вистачає у Львові, що притаманно Києву?

Якщо відповісти прямо на це питання, то не вистачає трохи масштабу культурного життя. Це єдине, чого бракує, а так то я повністю задоволений нашим життям у Львові.

І останнє – в чому сила книг?

Книги – це носії ідей. І треба розуміти, що нас в першу чергу формують ідеї. Ідеї впливають на те, в якому світі ми живемо, на технології, політичний устрій держав. На усі ці взаємовідносини між країнами колись вплинули люди, які написали певні книжки. А потім ці книжки прочитали, їх популяризували, хтось прийняв це як дороговказ, хтось почав спалювати ці книжки. Тому в цьому відношенні книжка – це можливість зафіксувати ідею і перенести її крізь час в певній формі. 

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Мар`яна Паславська

Редактор рубрики Інтерв'ю, адмін Facebook, відповідальна за SEO сайту.

Сторінка автора в Facebook

author photo