Кадзуо Ішіґуро «Клара і Сонце»

11.12.2021

Роботизація вже давно з нами: в роботі, на відпочинку, на кухні, у вихованні дітей. Ми перекладаємо на машини все більше своїх справ. Чи є межа в такому перекладанні? У випадку цієї книги: чи можна довірити штучному інтелекту догляд за власною дитиною? Чи може робот стати другом? І найголовніше - чи може він замінити іншу людину? Останнє запитання виглядає небезпечним і може викликати обурення. Зважаючи на те, що наука і техніка розвиваються колосальним темпом, ми маємо підготуватися до таких запитань. Можете вважати «Клару і Сонце» першим дзвіночком такої підготовки, адже деякі письменники мають здібність описувати можливі варіанти майбутнього, які потім здійснюються.

У цій історії межа між штучним і людським інтелектом трохи розмилася. Дівчина-робот вміє відчувати і співчувати, вивчає світ людей, а особливо їхні стосунки, емоції і почуття. Своїми логічними алгоритмами вона іноді не може зрозуміти, як це - плакати від щастя. Або свідомо погоджуватися на самопожертву на благо іншої людини. Як дивно ми можемо виглядати зі сторони, проявляючи емоційність чи емпатію. Для робота з логічним сприйняттям це виглядатиме незрозуміло, адже логіка не завжди є визначальною у людських стосунках. То чому такі роботи не можуть стати частиною цього алогічного світу? Бо вони непередбачувані? Та ж і люди теж.

Штучний інтелект здатний співіснувати з інтелектом людським. Роботизація спрощує життя. Та чи здатний він замінити людину, перейняти людські риси? Не загальні, а риси когось конкретного.

У книзі фізика Мічіо Кайку «Майбутнє розуму» говориться про експерименти з перенесення свідомості в комп‘ютер. Це дуже загальний опис, але суть саме в цьому: перенесення досвіду і пам‘яті людини на умовний носій інформації. Поки що вони не надто успішні, але розуміння того, куди рухатися, у науковців є. Не знаю чи Ішіґуро знає про ці дослідження, але його книга схожа на запитання: "а що якби...?". Якщо це стане реальністю, то як люди використовуватимуть такі можливості? Чи не спробують ними заповнити ті прогалини, які заповнити неможливо? Як-от втрату близьких. Чи не буде це причиною ще більшого страждання, роз‘ятреними ранами, які ніколи не заживуть, а лише сховаються за оболонкою штучного інтелекту.

Деякі письменники-фантасти пишуть про штучний інтелект, який кидає виклик людству. Війна між роботами і людьми - це захопливий фантастичний сюжет. Але що, як ніякої війни не передбачається, вона лише вигадка авторської уяви, а натомість співіснування зі штучним інтелектом перейде в моральну площину? Коли робот, у нашому випадку Клара, стає частиною родини - це і є моральність. Чи стануть вони членами людсткого суспільства, чи матимуть права? Чи будуть викинуті на смітник разом зі старою побутовую технікою? В роботах, описаних Ішіґуро, немає жодної загрози. Навпаки, вони піклуються про дітей, допомагають їм у побуті. Причиною загострення відносин між ними і людьми стають саме люди: дітям набридають їхні помічники, з‘являються нові моделі, а старих відправляють на брухт. Це виглядає сумно і не справедливо. Загроза цієї антиутопії явно не в роботизації.

Читайте також: Кадзуо Ішіґуро: британський самурай літератури

Діти тут поділені на тих, хто пройшов певну процедуру «піднесення» (генетичне редагування, як написано в аннотації, хоча в тексті такого визначення немає), щоб стати кращою версією себе, і тих, хто не пройшов її. Нам не розкриваються подробиці цієї процедури, але ми розуміємо, що її наслідки можуть бути вкрай негативними, якщо не трагічними. Батьки, які обирають для своїх дітей такий шлях, наражають їх на небезпеку. Піднесення дає шанс навчатися в університетах, тобто сподіватися на успішне майбутнє, але ж не варте того, щоб ризикувати життям. Чи варте? Ця процедура не робить їх хорошими і добрими людьми, що підтверджує сцена з дітлахами, які знущаються над Кларою. І рятує її від них саме непіднесений юнак. Тут ми розуміємо, що людяність набагато важливіша за статус.

Розділення дітей на «піднесених» і «непіднесених» ціною загрози життю - ось справжня антиутопія.

«Клара і Сонце» насправді не лише про робота і дівчинку. Вона про турботу і піклування. Клара піклується про дівчинку Джозі, як і мати. Джозі піклується про друга Ріка, як і його мати. Рік у свою чергу взаємно піклується про всіх. Це кругообіг турботи. Якщо згадати попередні книги автора, то і в них побачимо мотиви піклування, які спонукають героїв до дій. А ще є Сонце, з яким у Клари особлива домовленість, і його турбота чи не найголовніша і найзагадковіша у цій історії.

У багатьох книгах Кадзуо Ішіґуро є певна недосказаність, питання, на які ми так і не знайшли відповіді. Вони схожі на завтрашній день - ми ніби знаємо, що має статися, але завжди є вірогідність випадкових подій, несподіванок у фабулі життя. З деяких деталей можна побудувати окрему сюжетну лінію, додаткову історію. У цьому романі таких ліній багато. Однак автор цього не робить. Напевно, так він піклується про нашу читацьку фантазію і заохочує додумати самим. Адже читання - це робота з уявою не лише авторською, але і читацькою.

Читайте Ішіґуро. Читайте «Читай».