Ернст Юнґер «Скляні бджоли»

13.11.2021

Переглядів: 214

http://chytay-ua.com/

Один із символів сучасної епохи, винахідник, інноватор та успішний підприємець Ілон Маск зізнався у Твіттері, що майже дочитав роман «В сталевих грозах» Юнґера і назвав його великою книгою (ориг. англ. Almost finished Jünger’s Storm of Steel. Intense. Great book.). Завдяки цій книзі Ернст Юнґер заявив про себе як письменника, а також зберіг важливі свідчення про Першу світову війну. «В сталевих грозах» – це воєнні щоденники, які автор відредагував і видав окремим романом у 1920 році. Однозначно, ця книга разом з «На західному фронті без змін» Ремарка, є одним з найкращих зразків німецької прози про події, які розгорталися в 1914-1918 роках.

У різних країнах/культурах Юнґера сприймають по-різному – для німців він великий письменник, ідеолог консервативної революції, учасник двох світових воєн; для французів Юнґер – автор чудових романів та щоденників про окупований Париж 40-их років; для нонконформістів він є автором есею «Лісова дорога»; а для покоління 60-их є експериментатором, що першим випробовував на собі дію ЛСД разом з другом і винахідником цього препарату Альфредом Гофманом. Гадаю, що і шанувальники Маска можуть знайти для себе багато цікавого у творчості Юнґера. Механізація, автоматизація, оптимізація, заміна людей машинами – це ті поняття, з якими Юнґер зіштовхнувся ще на полях битв Першої світової війни. Він на власному досвіді відчув, як змінився характер воєнних дій у 20 столітті та як технологічні досягнення можуть використовуватися для знищення людей і поширення влади.

Тому не дивно, що тема стрімкого технологічного прогресу і його наслідків була важливою для Юнґера. Однією з найкращих книг на цю тему став його роман «Скляні бджоли», який вийшов у 1957 році, коли відгриміли великі війни, а основне протистояння між наддержавами перейшло у технологічну площину. Дуже цікаво буде дізнатися думку Ілона Маска про цю книгу, адже її головний герой – ротмістр Ріхард – не зміг знайти себе в новому технологічному світі та змушений влаштовуватися на роботу до Цаппароні, власника компанії з виробництва роботів, якого головний герой називає найкращим втіленням технологічного оптимізму, що панував тоді серед провідних інтелектуалів.

«Такий чоловік, як Цаппароні, міг говорити все, що хотів, і це звучало доброзичливо», –образ підприємця-інноватора на сторінках роману дуже нагадує медійні образи найуспішніших підприємців нашого часу. Ключовий момент роману – це зустріч Ріхарда, який прагне отримати роботу, та Цаппароні, який може запропонувати добре оплачуване місце праці. Ця зустріч може змінити життя Ріхарда, якому так важко було пересісти зі старого коня на новий танк, і який не зміг підлаштуватися під вимоги нового, технологічнішого світу. Ріхард прагне зрозуміти, що сховано під завісою позитивного образу Цаппароні, йому кортить дізнатися, яких жертв від людини вимагає гра, яку затіяв геніальний підприємець-інноватор. Для героя очевидно, що план і честолюбство Цаппароні не були спрямовані на досягнення влади і розкошів, а радше були направлені до вищої мети.

Ріхард згадує дитинство, друзів та вчителів, з якими його звела військова служба, і розмірковує про їхню долю. Один з них вважав, що все зло йде від машин, хотів перетворити країну на державу селян і зачитувався творами Толстого та ранніх анархістів на кшталт Сен-Сімона, а в результаті покінчив життя самогубством, випавши з вікна, інший товариш швидко змінив принципи та уподобання – органічно, як у французькій політиці Талейран, пристосувавшись до нових умов. Головний герой згадує старі часи і протиставляє їм новий світ, у якому керують люди, подібні до Цаппароні. Тонке чуття, спостережливість та вміння бачити – це домінантні риси письменницького таланту Юнґера, який відчитується між рядками та роздумами головного героя «Скляних бджіл», та дає влучну характеристику новому поколінню. На думку Ріхарда, сучасна молодь народилася в пору непевності й ніколи не знала цілковито у чомусь впевнених людей, сам Ріхард мав змогу зустрічатися з такими людьми, адже такою особою був його учитель Монтерон. Ба більше, Ріхард нарікає, що його нещаслива зірка присудила йому народитися в часи, коли панує мода на все чітко обмежене та точно прораховане.

Скляні бджоли, які з’являються на сторінках роману, коли головний герой залишається наодинці після зустрічі з Цаппароні, є символом нового часу, вони замінять старих бджіл, адже вони раціональніші, ліпше працюють, приносять більше користі, їхні дії чітко прораховані, а тому вони не виконують зайвих рухів. Серед них більше немає трутнів. Скляні бджоли діють за чітким алгоритмом, заточеним на максимальну ефективність.

З одного боку, дух нового часу вимагав думати лише про вдосконалення. Про це ж почав розмірковувати герой, коли опинився в царстві Цаппароні. З іншого боку, дух нового часу викликав неспокій і роздратування, саме це відучував герой після розглядання скляних бджіл-роботів. Так герой приходить до головної дилеми: «Людську досконалість та технічну бездоганність неможливо узгодити між собою». Якщо люди хочуть одного, то неодмінно повинні пожертвувати іншим.

Сучасна людина, яка відчувається занепокоєною та роздратованою, може себе переконувати, що все це є випадковістю, нещасним випадком. Проте, Ріхард приходить до висновку, що події в світі не можна назвати нещасним випадком, вони є наслідками пошкоджень, які завдано серцевині світу. Потім Ріхард пригадує, як вперше відчув себе самотнім, та як це відчуття до нього знову повернулося:

«Коли почалися події в Астурії, ми знали, що цього разу буде не до жартів, попри те, що вже мали неабиякий досвід. У першому місті, в яке ми ввійшли, монастирі були розграбовані, домовини в склепах розбиті, а покійників було складено на вулицях у гротескні купи. Тож ми знали, що ввійшли у край, де годі чекати на пощаду. […] Того дня мене охопив глибокий сум, я був переконаний, що тепер покінчено з усім, що колись поважалося і шанувалося. Слова «честь» і «гідність» викликали сміх».

Проблема, на яку Юнґер вказує у своєму романі, – технічне удосконалення та прогрес – не можуть замінити людяності, а машини, які можуть стати покращеною версією бджоли чи людини, дуже легко можуть перетворитися на машинерію, що знищуватиме все довкола. Фактично ситуація, в якій опинилося людство, складна, адже виживає лише той, хто не вірить у happy end. Сучасній людині слід задуматися над тим, як вибратися з цього становища неушкодженим.

Попри дуже важкий діагноз, який Юнґер ставить сучасності, шлях свободи та збереження індивідуальності у цьому світі, враженому катастрофами минулого, можливий. Про нього німецький мислитель детально розповідає в книзі «Лісовий шлях», яка з’явилася в 1951 році і передує «Скляним бджолам».

У цьому контексті роман «Скляні бджоли» – це навігатор по місцевості, що правдиво описує становище, в якому опинилося людство. Така навігація допомагає краще розібратися, як діяти в часи турбулентності та всезагальної стривоженості, і як не стати людиною, яка нічого не бачила і нічого не чула. На завершення наведу цитату з книги, аби підсумувати вищесказане:

«У будь-якому разі, становище було сумнівне – байдуже, відповім я на нього якоюсь дією чи бездіяльністю. Найкраще діяти за порадою, яку я колись почув у одній віденській кав’ярні: «Жодним чином не ігнорувати» – таким був принцип».

Також рекомендуємо: Ернст Юнґер: віднайти себе у Лісі

Підтримати нас можна тут Підтримати проект

poster