Письменники на війні

18.10.2020

Переглядів: 227

http://chytay-ua.com/

Війна - це суцільно жахливе явище. Деякі війни можна спробувати виправдати як боротьбу добра зі злом, але це не змінює її суті. Наповненням будь-якої війни є смерть, руйнація і страх. Усвідомлення жахливості цього , здавалося б, мало вистачити, щоб люди ніколи не воювали, але чомусь в реальності цього виявляється недостатньо. Або ж ця усвідомленість перекривається чиїмись амбіціями і достатками, які здобуваються руками солдат. Війну оголошують політики, а беруть участь і страждають прості люди. Політики дуже рідко йдуть в бій. Їхня зброя - маніпуляції і пропаганда, які є невід'ємною складовою будь-якого військового конфлікту.

Коли заходить мова за війну, у кожного виникають свої асоціації. У таких людей, як ми, які пов'язали своє життя з книгами, образ війни сформувався в тому числі завдяки письменникам, які писали про неї, а часто і були активними учасниками. Саме про деяких із них піде мова далі. Впевнені, що ви добре знаєте цих авторів, їхні військові романи і спогади стали широковідомими завдяки письменницьким здібностям. Ця стаття є певним нагадуванням про письменників, поруч з якими на війні вирувала атмосфера смерті, і їм вдалося не тільки вийти з неї, але і використати отриманий досвід в формуванні власного письменницького таланту.

Ернст Юнґер

Юнґер та війна - це дві категорії, які завжди ходять поруч. Важко знайти успішнішого у військових справах письменника, ніж він. Юнґер пройшов шлях від доблесного солдата і офіцера до людини, якій стає соромно за власний мундир. Це багато що каже, а в першу чергу про те, наскільки здоровомислячим та свідомим він був. Це чоловік, який пройшов не одну, а цілих дві світові війни, де втрачав безліч товаришів, а на фронтах другої втратив сина. Крім цього тернистого шляху Ернст пройшов ще один, не менш важливий, - світоглядний, від сприйняття воєнних дій як доблесного чоловічого протистояння з лицарською благородністю до жорстокого конвеєру, “фабрики смерті”,- як пізніше виражався сам автор.

Юнґер отримав багато військових нагород за мужність, професіоналізм та сотні, а можливо, і тисячі врятованих життів підопічних солдатів. Сьогодні можна двояко ставитися до таких нагород, адже за врятованими життями і героїзмом завжди стоять загублені життя з протилежного боку фронту, однак врятовані життя - це завжди героїзм в очах врятованих та їхніх близьких.

В 23 роки Ернст мав уже чотирнадцять поранень різного ступеня тяжкості. Одного разу його рятує випадок, коли перебуваючи в лікарні після чергового поранення, його взвод гине під арт-обстрілом. Усе пережите не тільки не зламало його, але й стало рушійною силою сформованої особистості письменника, якого ми знаємо сьогодні, унікального чоловіка з унікальною історією життя.

Ернст Юнґер - це приклад доблесного, справедливого солдата, який потрапляє на війну, але залишається людиною. Який розуміє, що проти нього в бій іде така ж людина, що опинилася тут через певні обставини. Багато людей на війні ламаються, піддаються паніці і страху, який стає причиною надмірної жорстокості, максимальної ненависті, знаходячись на межі здорового глузду. Юнґер з холоднокровністю в жилах, але з добрим та справедливим серцем, приймає все, що відбувається навколо.

“На війні я завжди прагнув розглядати противника без ненависті та оцінювати його відповідно до проявленої відваги. Я намагався зійтися з ним у бою, щоб убити, і від нього також не сподівався нічого іншого. Коли нам до рук потрапляли полонені, я почувався відповідальним за їх безпеку й намагався зробити для них усе, що в моїх силах.”

Е. Юнґер “В сталевих грозах”

Роман “В сталевих грозах” є відображенням першої світової війни в очах автора і книгою, яка принесла йому літературну славу. Це мемуарний роман. Він просякнутий людською стійкістю та самовладанням. Тут описано не одну битву, де земля була встелена загиблими солдатами. Розповідь вражає своєю неприховано жорстокою картиною, але автор уміло передає її трохи відсторонено, приймаючи за звичну справу можливість загинути кожної секунди.

“Справжнім спасінням було нарешті запопасти живого ворога. Я приставив цівку до скроні спаралізованого від страху чоловіка, другою рукою схопив і притягнув його за мундир, на якому висіли ордени та відзнаки. З жалібним стогоном він запустив руку в кишеню і витягнув замість зброї світлину, яку припідніс мені під очі. Це був його портрет в колі великої родини, на літній терасі. То було, як заклинання з якогось минулого, неймовірно далекого життя. Пізніше я вважав великим щастям, що тоді відпустив його й кинувся далі. Саме цей чоловік не раз являвся мені уві сні. Це давало надію, що він побачив-таки знову свою вітчизну.“

Е. Юнґер “В сталевих грозах”

Джером Девід Селінджер

Військовий шлях для Селінджера почався в 1934 році, коли батько віддає його у військову школу “Веллі-Фордж” в Пенсільванії, яку він успішно завершує через два роки. Наступного дня після офіційного вступу США у Другу світову війну, Джером іде в призовний пункт, де йому відмовляють в бажанні стати солдатом через проблеми зі здоров'ям. Але згодом медики лояльнішають і Селінджер стає частиною армії Сполучених Штатів.

Він був одним із солдатів першої висадки американських військ в Нормандії у складі четвертої дивізії. Про цю криваву висадку багато написано та знято фільмів. Майбутньому письменнику вдається вижити там, де запах смерті завис в повітрі разом із запахом кулеметних черг і вибухів гармат. Але це був лише початок. Молоді хлопці з перших хвилин на фронті почали розуміти - все, що вони вчили і знали про війну, абсолютно непотрібне в реальних умовах бою. Селінджер чудом не загинув у відомій битві за Хюртгенвальд, найтриваліший бій на німецькій землі під час Другої світової війни, який тривав з вересня 1944 р. по лютий 1945 р. В цій м'ясорубці, як її згодом охарактеризували, нараховувалося близько 33 000 вбитих та поранених зі сторони союзних військ. “Утиснутись в стовбур дерева і молитися богу, щоб снаряд дістався не тобі. Це все, що залишалось.” - так згадували ту битву ті, кому вдалося вижити.

Служба в контррозвідці давала певну свободу дій, часткову незалежність від керівництва, що повністю підходило людині з його характером. Джером Селінджер був не публічним чоловіком, згодом журналісти часто влаштовували певні полювання з метою сфотографувати письменника у повсякденному житті. Напевно, в  тому числі і участь у війні сформувала цю рису його особистості. Не дивлячись на всю важливість і небезпечність своєї роботи, подібно до римського імператора Марка Аврелія, який писав книги у військових походах, Селінджер знаходить час для роботи над майбутнім твором, який принесе йому колосальну популярність. Як не дивно, але цей твір не про війну. Деякі з його товаришів по службі згадували, як заставали Джерома за письмом, прямо між бойовими завданнями. Він писав “Ловець у житі”, твір, який згодом стане його Magnun Opus і бестселером.

“Бойова перевтома” - з таким діагнозом Селінджер опиняється в госпіталі Нюрнберга наприкінці війни. Цей діагноз мав відображення в декількох оповіданнях, написаних після повернення додому. А незадовго до цього, він у складі союзних військ входить до звільненого Парижа, де зустрічається зі своїм літературним кумиром, напевно, найвідомішим на той час письменником 20 ст. Ернестом Гемінґвеєм, який схвально реагує на прочитаний рукопис Селінджера. Війна знайомить двох письменників і вони продовжать переписуватися після її закінчення.

Ернест Гемінґвей

Гемінґвей, на відміну від Юнґера та Селінджера, не брав настільки активної участі у війні. В перші дні перебування на фронті Першої світової отримав поранення і до її завершення перебував у госпіталі. Художнє відображення цієї історії частково можна знайти на сторінках роману “Прощавай, зброє”. Однак, поряд із ним в лікарні перебували ті, хто пройшов усе фронтове пекло. Тому навіть перебуваючи на відстані від кровопролитних боїв, Гемінґвей знав, що таке війна, і до яких наслідків вона призводить, як фізичних так і психологічних.

“Немає нічого гіршого за війну. Ми тут, у санітарній частині, навіть уявити не можемо, яка це страшна річ. А коли люди це усвідомлюють, то вже не можуть нічого зупинити, бо просто божеволіють. Є й такі, що просто не здатні це усвідомити. Ото з такими й робиться війна”

Е. Гемінґвей “Прощавай, зброє”

Між двома світовими війнами Ернест як військовий журналіст їде в Іспанію, де тривала громадянська війна. Він стає свідком прояву нелюдської жорстокості та героїзму з обох сторін конфлікту. Про них частково письменник згадує в романі “По кому подзвін”. Деякі з героїв книги мають реальних прототипів у житті, яких він зустрічав, перебуваючи на іспанських фронтах.

Гемінґвей був дуже сміливим чоловіком, справжнім життєвим авантюристом, який кидався на зустріч пригодам та невідомому. Тому з очевидних причин він бере участь і у Другій світовій війні, адже саме в такі періоди і мають себе проявляти такі сміливці, як Ернест. Він вирушає на Кубу, де оснащує своє судно спеціальними приборами, які дозволяють перехоплювати радіоповідомлення німецьких підводних кораблів, і передає цю важливу інформацію американським військам. Згодом ухвалює рішення їхати у воюючу Європу, де здійснює бойові польоти з льотчиками британських повітряних сил, стає командиром одного із підрозділів армії спротиву та одним із перших звільняє своє улюблене місто, Париж.

В 1950-х у Нью-Йорку Гемінґвей мав коротку зустріч з іншим представником втраченого покоління, німецьким письменником-емігрантом Еріхом Марією Ремарком.

Еріх Марія Ремарк

Ремарк, на відміну від згаданих вище чоловіків, не з власної волі потрапив на західний фронт Першої світової війни, він не був добровольцем. Його мобілізують у 1918 році. Пробувши на фронті чотири місяці, отримав важке поранення і після видужання залишився працювати у військовому госпіталі до закінчення війни. Історія трохи схожа на гемінґуеївську, однак за чотири місяці на фронті він встиг відчути на собі всю смертельну та безглузду атмосферу війни, яка згодом з'явиться на світ у формі роману “На західному фронті без змін”.

 "Чийсь наказ перетворив ці безмовні фігури на наших ворогів, інший наказ міг би обернути їх на наших друзів. Якісь люди, котрих ніхто з нас не знає, сіли десь за стіл та підписали документ, і от протягом кількох років ми вбачаємо нашу найвищу мету в тому, що людський рід зазвичай таврує зневагою і за що він карає найтяжчим покаранням. Хто ж із нас зміг би тепер побачити ворогів у цих сумирних людях з їхніми дитячими обличчями і з бородами апостолів? Кожний унтер по відношенню до своїх новобранців, кожний класний наставник по відношенню до своїх учнів є набагато гіршим ворогом, ніж вони по відношенню до нас. І все-таки, якби вони були зараз вільні, ми знов почали б стріляти в них, а вони в нас."

Е.М. Ремарк “На західному фронті без змін”

Ремарк є одним із тих авторів, на творчість якого війна справила колосальний вплив. Вона і її наслідки є основним героєм більшості його творів. Згодом його роман будуть просякнуті атмосферою втраченого покоління, яке породили військові дії, яке втратило сенси, але прагне їх віднайти. Яке веде війну з самою війною на психологічних фронтах пережитого минулого і такого віддаленого теперішнього, часом нестерпного та незнайомого.

Як стверджував сам автор, з часом він намагався відійти від тематики війни та її наслідків. Таким першим і вдалим відходом став роман “Життя у позику”, який побачив світ у 1959 р., задовго після її закінчення. Дехто вважає Ремарка відверто антивоєнним письменником, пацифістом, прихильники нацистів називали його лівим. В одному з інтерв'ю на таке запитання він відповідає так:

“Немає особливих причин стверджувати, що я пацифіст або проти війни. Я завжди думав, що всі люди повинні бути проти війни. Особливо ті, хто йде на війну. Але я ніколи не використовував у своїх книгах якусь закладену програму або якийсь заклик до дій. Я вважаю, що це шкодить художньому задуму книги. У моїй творчості завжди на першому плані людина, а не програма.”

Ремарк - військовий емігрант, через свої твори він змушений тікати від гітлерівського режиму в Європі, а потім перебратися за океан. Під час Другої світової нацисти засуджують і страчують його молодшу сестру Ельфріду. Згодом він присв'ячує їй роман “Іскра життя”, в якому описана ще одна страшна сторона війни і людської жорстокості - концтабір.

Ерік Артур Блер (Джордж Орвелл)

Військовий досвід Орвелла пов'язаний із іспанською громадянською війною. Він вирушає в Іспанію наприкінці 1936 року разом з дружиною як журналіст і потрапляє в складі республіканської армії на Арагонський фронт бойових дій проти військ генерала Франко. Він пробув на передовій півроку, поки не отримав серйозне поранення в шию. 

Його книгу “Данина Каталонії” називають кращим літературним відображенням цієї громадянської війни, яка була в більшій мірі політичною, аніж військовою. Через внутрішні чвари противників фашиського режиму в Іспанії Орвелл з дружиною змушені покинути країну і повернутися у Великобританію влітку 1937 року.

Його найвідоміші книги, як і публіцистика, не про фронт, вони про війну політичної системи з власним народом, з громадянським суспільством. Орвелл за своїми поглядами був борцем за соціальну справедливість. Він викривав і описував ті механізми, якими політики оперують, воюючи проти такої справедливості. Ця війна є не менш страшною і кривавою за відкрите військове протистояння.

“Війна об'єднує, політика - роз'єднує”

Дж. Орвелл

Ми не можемо остаточно судити про ступінь впливу бойових дій на кожного з вищезгаданих чоловіків. Ми як уважні читачі можемо зробимо висновки з написаних ними книг, в яких в більшій або меншій мірі відображається життя та погляди авторів. Одне можна сказати з впевненістю - нам усім пощастило, що війна не відібрала життя цих талановитих письменників. А скількох потенційних талантів вона забрала? Напевно, не мало, як і звичайних людей. Війна не шкодує нікого. Вона пише кривавими чорнилами історію хоробрих вчинків, великих перемог і поразок та втрачених людських життів.

 

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Слава Славський

Адмін Telegram, редактор рубрики Роздуми. 

Сторінка автора в Facebook

author photo