Улюблені книги: Наталія Атамась

24.04.2021

Переглядів: 617

http://chytay-ua.com/

Я жінка, зоологиня та популяризаторка науки (так, я обожнюю фемінітиви). Мені 40, і у мене є все, що треба – дитина, кіт, байдарка, повна книжкова шафа, улюблена робота і впевненість, що все буде добре. Все своє життя я ковтаю книжки, все підряд – класику, фантастику, фентезі, мейнстрім. Але останні 5 років читала виключно нон-фікшн, у першу чергу природничу науково-популярну книгу. Читала і дочиталася, що аж свою науково-популярну книжку написала, звісно, що про птахів. Бо вони круті і цікаві, ну і дрібничка – я просто 20 років їх вивчаю.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

Книга: паперова чи електронна?  Паперова і тільки паперова!

Книга, з якою асоціюєте себе:  Ф. де Вааль «Мораль без релігії: в пошуках людського у приматів»

Книги, котрі читати НЕ будете:  Я не зарікаюсь, можливо, колись і відверто псевдонаукові книжки поведеться читати – з дослідницько-вівісекторською метою.

Недочитані книги:  Айн Ренд «Атлант розправив плечі» – книга, яка примудряється бути водночас нудною, сентиментальною та пафосною.

Найкраща нонфікшн книга українського автора:  Про свою – нескромно, отже з тих, що вже надруковані, то «Фрукти проти овочів» Олексія Коваленка.

Птах, який міг би бути вашим фамільяром?  Гадаю, він у мене вже є – білощокий крячок.

Особистість, котра надихає:  Так, де Вааль вже був... шкода. А власного чоловіка можна назвати? Якщо ні, то тоді автор світлин у моїй книжці – Валерій Чоботар.

Музика, що створює настрій:  Г. Гендель

Фільм, який вразив:  «Крилата міграція» (Le Peuple migrateur)

Нобелівську премію я б вручила:  Дарвіну, якби нею нагороджували посмертно.

Вчений / науковець, якого хотіли б запросити на каву:  третій раз де Вааль – це вже не смішно, тому Лоуренс Краусс.

Найімовірніший сценарій кінця світу:  Кінець людства – це не кінець світу.

Тоді уточнення: який найімовірніший сценарій кінця людства?  Та вже ж зрозуміло – якась пошесть, страшніша за ковід, до нас завітає – та й і усе.

Найгірша катастрофа, яка спіткала планету:  Вона ще попереду.

Якби можна було повернути вимерлий вид, це був би… Тилацин (сумчастий вовк)

Наталія Атамась

Річард Докінз «Егоїстичний ген»

Я прочитала цю книгу у 14 років і можу впевнено стверджувати, що вона змінила моє життя. Якщо я і мала до того якісь сумніви щодо вибору майбутньої професії, то після неї їх не стало. Це неймовірно глибока, розумна книга про еволюцію та розвиток живих систем, яка на момент написання увібрала та розвинула все, що було відомо про перебіг еволюційного процесу та те, що його визначає. 

Вона відкрила мені світ формальних математичних моделей навколо дослідження поведінки тварин та зачарувала логічністю, послідовністю і при цьому цілковитою – на той мій вік – доступністю. Ця книга з тих, що формує світогляд, розриває горизонти та дарує величезну інтелектуальну насолоду. Я читала її і думала про те, що наука – це найкраща річ у світі, і яке це щастя – читати і розуміти те, що я читаю та розумію, з книгою на колінах та олівцем для поміток у руках. 

Я досі сповнена глибокої вдячності Річарду Докінзу за його роботу і знаю велику кількість біологів, які думають так само, як і я.

Лоуренс М. Краусс «Таємниці походження Всесвіту»

Ця книжка з трьох частин має біблійні назви розділів – «Буття», «Вихід» і «Об’явлення», містить епіграфи з Писання до кожної глави і написана одним з найвідоміших після Докінза вченим-атеїстом – фізиком Лоуренсом Крауссом. 

Це карколомна подорож у світ дивовижних наукових відкриттів у царині ядерної фізики, квантової механіки та космології. Я б не назвала цю книгу простою, мій мозок, особливо у другій половині, тріщав, як вагонетка на віражах «американських гірок», щільний текст далеко від себе не відпускав. Але Лоуренс Краусс подарував мені магічне відчуття краси та гармонії фізики і того, наскільки круто, логічно та структуровано вона пояснює світ – від найменшого до найбільшого у ньому. 

Власне книжка така сама – крута, логічна та прекрасно структурована. Ілюзія розмови з живою і дуже розумною людиною – автором книги, була абсолютною та захоплювала. Загалом відчуття та післясмак від неї та «Егоїстичного гену» були дуже схожі. Недарма Докінз та Краусс – не просто соратники у боротьбі за раціональне мислення, але й друзі. 

 П. В. Сінгер та Емерсон Т. Брукінг "Війна лайків. Зброя у руках соціальних мереж"

Я дуже цікавлюся темою пропаганди, інформаційної війни та впливу соцмереж на політичні процеси, свідомість та прийняття рішень. Ця книжка, написана у 2018 році, дала мені майже все, що я хотіла знати. 

Вона невелика і дуже інформативна. Немає жодних повторів, "розжовування", кожен абзац на своєму місці. Одразу видно, що писали аналітики. Вони докладно та прискіпливо розбирають, як політика та алгоритми твіттера, ФБ, ютюба не встигають за розвитком подій у інформаційній війні, доволі багато пишуть про розвиток цензури у інтернеті, аналізують кейс Китаю та "Великої китайської інтернет-стіни", зазначають намагання окремих активістських груп протидіяти пропаганді у інтернеті тероризму та джихадизму. Вони обговорюють феномен інтернет-тролінгу і його використання для політичних маніпуляцій, мікротаргетинг та вірусні маркетингові стратегії у політиці на прикладі кампанії Трампа у соцмережах, історію виникнення інтернету та цифрових майданчиків, і все це з посиланнями на відповідні наукові дослідження. 

Автори дуже логічні, раціональні і, як наслідок, – доволі песимістичні щодо майбутнього впливу соцмереж на суспільне життя, політику та війну. Можливо, наші погляди та філософія просто ідеально співпали, але як результат це виявилась абсолютно "моя" книжка, і мабуть, найкраща серед усіх, що я прочитала з цієї теми. 

Зоологиня та популяризаторка науки Наталя

Ніл Шубін «Риба всередині нас»

Ця книга закохає будь-кого – від школяра до сивочолого професора – у дивовижну область біологічної науки, яку у нас на біофаці неоковирно називали екоморфологія. Розумію, від цього слова стає аж кисло на язиці. Тому особливо приємно, що цю веселу, цікаву та захопливу книжку американського професора-палеонтолога переклали українською. У ній є і палеонтологічні експедиції на крайню північ Канади у пошуках таємничої викопної істоти – «відсутньої ланки» між рибами та земноводними, порпання у камінні та вишукування у тундрі крихітних залишків й кісток. Є і радість наукових відкриттів, і малюнки, і дивовижні концепції, які пояснять, чому гикавку людство успадкувало від пуголовків, а схильність до грижі – від акул. 

Книга дотепно і дуже просто показує, як у процесі еволюції та ембріонального розвитку маленькі зяброві кісточки риб перетворюються на апарат нашого внутрішнього вуха, пояснює, чому на місці рук у жодному випадку не виростуть ноги і розказує, чому ми взагалі виглядаємо саме так, як виглядаємо. 

Я прочитала її вже у поважному науковому віці, загалом знала вже все, про що там йшлося, – і все одно раділа, ніби зустріла старого друга, з яким вже вічність не бачилась. І от уявіть: можна просто сидіти біля каміна, слухати завірюху за вікном, пити трав’яний чай та теревенити про все на світі, нікуди не поспішаючи. Відверто заздрю тому, у кого ця прекрасна книжка ще попереду.

Франц де Вааль «Політика у шимпанзе»

 Кажуть, що ця книга входить до списку книг для обов’язкового прочитання для американських конгресменів першого року. Цілковито розумію, вона має стояти на сусідній полиці з «Володарем» Макіавеллі. 

Спеціаліст з приматів та етолог, якого я вже неодноразово згадувала, де Вааль, описує рік за роком боротьбу за владу у колонії шимпанзе у зоопарку у Арнемі, Нідерланди. Читається все це як політичний трилер і час від часу треба собі нагадувати, що це не вигадки письменника-белетриста, а сувора наукова робота, журнал зоологічних спостережень, і всі герої та проблеми, які вони мають вирішувати, – взагалі не люди, а тварини, хоч і близькі до людей і дуже розумні. 

Ця книжка непогано збиває пиху з тих читачів, які вважають, що людина – то цар природи. Ха! Спробуйте поставити себе на місце матріарха Мами, молодого претендента на владу – самця Ніккі, або хитрого та досвідченого лідера Йєруна. Я от не впевнена, що розумніше діяла би за їхніх обставин.  

Берндт Хейнріх «Круки взимку»

Це канадський зоолог і марафонець, відомий своїми книжками про біг та диких тварин. Книгу колись мені порекомендував поважний колега – фахівець з поведінки тварин. У ній Хейнріх описує свої дослідження з зимової поведінки канадських круків, а саме явище, коли взимку птахи, харчуючись на трупі великої загиблої тварини, не тільки не проганяють один одного, а ніби повідомляють про здобич інших круків та запрошують на частування. Науковою метою автора було з’ясувати причини такого альтруїзму. 

Я прочитала книгу, маючи дисертацію та купу власного досвіду польових зоологічних досліджень – і вона стала моєю любов’ю на все життя. До того були сотні науково-популярних книжок для дітей та дорослих, але ця особлива, і ось чому. Вона – найкраща книжка про науковий пошук у зоології як він є ever – спочатку певне дивне явище, яке раніше ніхто не помічав, далі формулювання гіпотези, постановка експерименту, невдача, нова гіпотеза, нова невдача, і так далі, до кінця – до встановлення істини. 

Це найкращий науковий детектив. Це високоякісна наукова робота, що також супроводжується викладками та графіками (наприкінці, не лякайся, майбутній читачу). І водночас абсолютно точне відображення моєї професії, відповіді на всі "вічні питання": хто такі ми, польові орнітологи, звідки ми, куди йдемо, як це виглядає і навіщо ми це робимо. Я завжди кажу, що ми серед біологів – це такі собі діти, що так і не подорослішали. А це – наша книжка і наш гімн.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo
poster