Катерина Єгорушкіна: «Докладати працю душі для збереження національної ідентичності чи злитися з іншим народом?»

20.01.2022

Переглядів: 404

http://chytay-ua.com/

За давніми віруваннями на Різдво зі Світового Дерева почала снуватися світова павутина – так зародився світ. За книжкою Катерини Єгорушкіної «Різдво і мої дванадцять бабусь» (видавництво «Портал», 2020) кожне Різдво Марії, головної героїні, розпочинається з «цілого календаря гостювань у бабусь». А в неї їх «аж дванадцять». Магія чисел, символів, традицій відкриває історію. 

У дівчинки є старший брат Левко і молодший – Орест. Багатодітна родина і число «три», як символ триярусності світу, свята триєдність, міцний і великий родовід із своїми самобутніми традиціями. Тут і бабусяче дерево, як родинне й Світове дерева, генетична пам'ять.

А дванадцять бабусь – символічно дванадцять апостолів, місяців у році й страв на столі на Святвечір. І ці бабусі зі своїми родинами проживають у країнах Європи, Північної та Південної Америки, Австралії, де є українська діаспора.

Катю, як з’явилася ідея написати таку книжку? Адже це ґрунтовна дослідницька робота?

Я виросла у Броварах і в моєму дитинстві Різдво відзначали дуже скромно. Мама часом готувала кутю з рису, як робила моя бабуся Таня з Кубані, та й клали подарунки під ялинку. Коли я побачила Різдво на Прикарпатті, мене це вразило: для багатьох місцевих Різдво сповнене сакрального змісту, тож я зажадала дослідити його розумом і серцем. Спершу це мала бути невеличка книжка для дошкільнят, але цікавого матеріалу було багато, тож книга потребувала чимало тексту, складнішої лексики, наповненості історичним контекстом, цінностями. 

Країни допоміг мені обрати науковий консультант, історик і релігієзнавець Ігор Козловський. Назва книжки «прийшла» до мене 6 січня 2020 року у місті Коломия, куди я приїхала з сім’єю святкувати Різдво. Мені вона сподобалася, та й редакторам у видавництві теж. Попереду було багато дослідницької роботи: консультацій, переглядів відео, читання наукових статей, спогадів очевидців з діаспори і навіть однієї монографії.

Різдво в Бразилії  

Кожна з дванадцяти бабусь – сформована індивідуальність, яка порушує певні нав’язані стереотипи й живе за власними відчуттями й бажаннями. Чому їх саме стільки? Й чи складно було створити ці образи?

Я люблю спостерігати за людьми, тож «банк бабусь» у моїй голові щедрий: можу дістати звідти риси різних літніх жінок, зміксувати їх і створити живих об’ємних персонажок. Складність полягала у вписуванні бабусь в історичний контекст. Якою має бути нащадка переселенців з Бразилії? А якою україноканадка, що вчителює у Фінляндії? Що особливого у наймолодшій бабусі з Австралії, яка викладає йогу і займається серфінгом?

Ти можеш бути бабусею-мандрівницею чи бабусею-берегинею, бабусею-скрипалькою чи орнітологинею – тобі зажди є місце на бабусячому дереві. Героїня Марія шукатиме зустрічі з тобою, аби разом відсвяткувати Різдво за цікавими традиціями, побачити, як зберігають своє і запозичують чуже.

Ще до Першої світової війни з різних причин українці емігрували закордон і утворювали свої діаспори. Наприклад, бабуся Анна живе в Німеччині. А от її маму Віру в п'ятнадцять років вивезли туди працювати. Дві бабусі-близнючки з «польського містечка Зелена Ґура» потрапили туди після Другої світової війни, коли СРСР віддало їхнє село полякам і «українських лемків змусили переселитися в західні польські землі». Це реальні історії людей? І як добирала потрібну лексику аби розповісти про травматичні події?

Ці тексти засновані на реальних історичних подіях, та персонажі – вигадані. В оригіналі рукопису історії деяких бабусь були докладнішими, однак редактори вирішили скоротити їх, аби книжка лишалася легкою і святковою. Може, це й правильно. Окрім того, наприкінці книжки є кьюар-код, за яким можна дізнатися більше про історичний контекст, психологічний супровід, знайти методичні розробки уроків за книжкою.

З добором лексики особливих проблем не було, адже я маю додаткову психологічну освіту й окрім того – гіперчутливу дитину. Моя шестирічна доня однією з перших слухала нові розділи, тож я мала змогу все випробувати.

Різдво у Фінляндії 

Святвечір й святкування Різдва в кожній країні відбуваються за власними традиціями. Але поміж десяти народностей основними стравами на всіх столах є наші кутя й узвар, як єдність із материковою Україною й своєю ідентичністю. Певно, аби передати цю єдність, потрібні були особливі почуття, атмосфера й мовна метафора?

Так, у кожному розділі моєї книжки можна помітити сталі атрибути українського Різдва (як кутя й узвар), а є додаткові, якими я промовляю до своїх читачів: вишита скатертина, дідух, витинанки, особливі прикраси, ниточка мови... Таким чином кожен зможе знайти саме те, що найбільше пасує його ідентичності. Наприклад, для мене це – українська мова. Я не одержала її у спадок від батьків, а здобула власною працею, тому для мене це особливий скарб.

У Польщі в Марії було аж два Різдва: в бабусі Зосі й Касі. У першої – «однаково прихильні до лемківських і польських традицій». У другої – чоловік лемківського походження і «тут ревно бережуть своє». У шлюбах із різною національністю традиції й мова асимілюються на користь країни проживання. Чи може це послабити духовний зв'язок і розірвати культурну та національну єдність з Україною?

Звісно, може, і тут кожен вільний обирати: докладати працю душі для збереження національної ідентичності чи злитися з іншим народом. Мені подобається метафора про дві річки з мого розділу про Різдво у Бразилії. Дозволю собі зацитувати: «Дідусь Фернандо каже, що їхній шлюб – це як з’єднання річок Ріу-Неґру та Солімойнс. Води першої ріки чорні, а другої – бежеві. Рухаючись у спільному річищі, вони не змішуються: кожна зберігає свій характер. Часом бабуся каже щось українською, а дідусь відповідає португальською. Чи навпаки. Троє їхніх синів розуміють обидві мови». Напевно, це чудовий приклад культурного взаємозбагачення без розчинення.

Різдвяна Зірка, що сповіщає про народження малого Ісуса – початок життя, пророцтва волхвів, диво й абсолютна любов Діви Марії й Спасителя до людей. Символ хреста – сонячні промені, чотири точки світу. Святкування Різдва двічі: 25 грудня (це ще й День народження Марії в тексті) та 7 січня. Це саме ті самобутні традиції, радість і віра, що об’єднують нас у єдину українську родину, де б ми не були. 

Вся твоя розповідь, Катю, мов вишита обрядова скатертина на столі, бережно й вдумливо зіткана з глибинних почуттів. Текст можна розібрати на цитати й зачитати під музику «Щедрика», знаного у всьому світі. Чиї ж традиції найбільше відгукнулися тобі як авторці? В якій країні твоє серце?

Напевно, найближче мені Різдво в Криворівні – серці Карпат. Воно яскраве, самобутнє, тут можна черпати силу та підживлювати власну національну ідентичність. Цікаво було б побачити екзотичне Різдво в теплих країнах: Мексиці, Австралії, Ефіопії. Там дуже незвичні для нас і клімат, і природа, і традиції. Наприклад, у Мексиці водять свій вертеп, що називається різдвяна хода Лас-Посадас, та розбивають піньяту, аби позбутися семи смертних гріхів і жити солодким життям. В Австралії діти чекають подарунків від кенгуру чи Діда з мішком, який живе біля червоної скелі Улуру разом зі своїм псом Динґо. В Ефіопії прочани танцюють босими у храмі з вулканічного туфу під звуки африканських барабанів. У світі багато дивовижних різдвяних традицій, які кожен сповнює своєю вірою і своїми сенсами.

За жанром я б означила «Різдво і мої дванадцять бабусь» нон-фікшином, книжкою-календарем, книжкою-записником туриста, книжкою-блокнотом мрій і бажань. Катю, чи плануєш ти, як Марія, відвідати усі описані тобою місця? Якщо так, то звідки розпочнеш свою подорож?

Не можу сказати, що це чистий нон-фікшн. Радше художня книжка із захопливим сюжетом, скрупульозно й відповідально насичена фактичним матеріалом про історію й традиції. Книжка має наукового консультанта й наукового редактора, це майже маленька дисертація, тільки живою мовою, зрозумілою читачам від 5 до 150 років. 

Для мене важливо, щоб читачі у першу чергу співпереживали героїні, збагачувалися її історіями, провадили внутрішні діалоги на тему традицій, віри, національної ідентичності.

Я справді хочу повторити шлях моєї героїні. Цього року одна з моїх мрій здійснилася і я відвідала справжню гуцульську коляду в Криворівні, познайомилася наживо з Василем Зеленчуком – дослідником і ватажком колядницького гурту, який допомагав мені з цим розділом. Звісно, подорож була не без пригод, адже зранку 7 січня рейсові автобуси вирішили не виходити, й довелося наймати дороге таксі. Але мрії того варті. Сподіваюся, наприкінці цього року здійсню ще одну різдвяну мандрівку.

Світлини Марії Пошивайло.

Ілюстрації Богдани Бондар.

Читайте також: Максим Беспалов: «Пишу лише про ті місця, про які просто не можу не писати»

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Олеся Янцелевич

Літературознавиця, аспірантка КНУ ім. Т. Г. Шевченка

author photo