Улюблені книги: Олексій Коваленко

07.08.2020

Переглядів: 631

http://chytay-ua.com/

Мене звати Олексій Коваленко, я ботанік у кращій в світі неформальній освітній установі – Національному науково-природничому музеї НАН України, обожнюю природничі науки, створювати інтерактивні програми для дітей та дорослих, читати лекції, влаштовувати наукові пригоди у дикій та не дуже природі. Коли не можу цього робити, пишу про рослин, тварин, викопних істот, знімаю про них відео та допомагаю знімати іншим.

А ще Олексій – це той самий Ботанік в кедах, він веде фейсбук-сторінку згаданого вище музею, власний YouTube-канал «Довколаботаніка», легко й невимушено розповість вам про флору і фауну світу «Гри престолів» чи «Зоряних війн», насінину вартістю в цілий корабель, найдивніших істот, які колись ходили / плавали / літали, і ще дуже багато всього!

Книга: паперова чи електронна? Паперова. Не через те, що не люблю електронні, а тому, що паперову складніше розтрощити, поклавши в переповнений рюкзак.

Книга, з якою асоціюєте себе: Білл Брайсон «Коротка історія про все на світі».

Книги, котрі читати НЕ будете: так звана мотиваційна література, езотерика, радикальна  ЗСЖ-щина.

Недочитані книги: уже років 10 як дочитую все, що почав читати.

Особистість, котра надихає: Чарльз Дарвін

Музика, що створює настрій: грайм

Фільм, що вразив: «Початок» Крістофера Нолана

Найвдаліша екранізація: «Бійцівський клуб»

Життєве кредо: Не будь злюкою – вивчай ботаніку!

Кого б хотілося запросити на каву? Усіх постійних читачів своїх блогів.

Якби писав книгу, про що вона б була? Про фрукти та овочі (вже є рукопис), прянощі, хижі рослини та, звісно, про павуків.

Білл Брайсон «Коротка історія майже всього на світі»

Я читав цю книгу цілу вічність. Не тому, що вона складна для розуміння чи нецікава, а тому, що я насолоджувався кожним її абзацом як дарвінівськими "Мандрами натураліста" свого часу. Пару речень протиотрути проти клятої сучасної реальності, яка повна розчарувань, і я знову повний оптимізму та жаги дослідження.

Білла Брайсона я обожнюю через його стиль та майстерність оповідача. Історії, як ковдрочки, вкривають тебе з головою, жарти підбивають подушку. У цій книзі легко розчинитись повністю, тому я, як гомеопат, сипав лише дещицю цього десерту до манної каші суворої дійсності.

Ідея книги – проста, як дошка. Не наситити Вас фактами, це кожен розумака з вікіпедією зробити може, а показати, як знання про будову нашої планети здобувалися, перед якими труднощами поставало поширення нових ідей, які люди стояли за цим.

І так, божечки, ну, дякую, що науковці нарешті мають плоть, кров, дивацтва, а іноді й паскудний характер. Ця книга – салат, тут і квантова фізика, і теорії виникнення життя, і рух континентів, і еволюція, і розміри Землі, і вплив на природу. Усі ці клапті склеюються соусом іронії та перетворюються на гармонійне їдло.

У 400 з гаком сторінках схований цілий світ. Можливо, саме після прочитання оповідки Брайсона довкілля за межами шкільної парти, робочого стола чи чого там ще перестане бути сірими декораціями з погано прописаним другорядними персонажами інших представників соціуму. Як на мене, ця книга цілком собі має ставати інструкцією по цій планеті. Її варто вкладати у ці бейбі-бокси при народженні малюків. Бо найбільше, що хочеться робити після її прочитання, – це банально жити та дізнаватися про нашу планету щось нове.

Річард  Докінз «Егоїстичний ген»

Читав цю книгу в жахливому перекладі, роздруковуючи по 8 сторінок на одному аркуші А4 для економії коштів. Це було на першому курсі університету, і тоді мене ця книга полонила повністю. Вона змусила заново та під іншим кутом поглянути на природу, на еволюцію, на різноманіття видів, на мої куці на той час спостереження дикої природи.

Але основна ідея книги ніби дала друге дихання. Я вкотре зрозумів, наскільки прекрасна та важлива біологія. Цілком можливо, що це була книжка для одного часу та моменту. Читаючи у дорослішому віці Річарда Докінза, я вже так не потрапляв  в полон його розповідей.  Але той дикий захват від дрібних літер, ненайкраще надрукованих на принтері, мені не забути ніколи.

Франс де Вааль «Мораль без релігії: в пошуках людського у приматів»

Ця книга справді, як суматриптан під час мігрені, як подорожник під час нічого – це саме те, що потрібно в наші жахливі середні віки.

Мені було складно відірватися від тексту, автор наче обухом сокири легко висмикував шнури реальності й складалося враження, що ти теревениш зі своїм кращим другом у фазі пошуків сенсу життя та будови Всесвіту.

Автор – відомий науковець в галузі поведінки приматів та людини, й головна його мета в цьому творі – не залишити жодного паростка на гнилому пеньку міфів про те, що людина зла від природи, що мораль притаманна лише людям, ну й збити пафос з атеїстів пан Франс тут теж явно хоче. Насправді стиль де Вааля такий, що якби він писав про будову трактора, я б все одно читав, а очі мої б так само сяяли прожекторами, роблячи вклад у енергозберігання країни.

Ось тут автор розбирає картину Босха, тут розповідає про шимпанзе, тут про бонобо, ось там про слона, а згодом про дебати з Далай-Ламою чи бульдога еволюції Т. Гакслі. Франс де Вааль, як хитрий павук, огортає тебе історіями, фактами, жартами, сарказмом – і ти вже в коконі, відчайдушно протестуючи в тих моментах, з якими не згоден, але в крові вже діє отрута, й ти уже стаєш Томом, у якого «Ані звуку».

«Мораль без релігії» – це не лише книга, яка провокує німе захоплення, це книга, закривши яку хочеться дивитися на вулицю крізь скло з потоками крапель дощу, думаючи про вічне, наче ти вуграстий школяр, що прочитав пару сторінок Ніцше.

Ця книга тепла (сторінок 60 я подужав під деревом під час зливи – тому це не красне слівце), це розумна історія та інтелектуальна пригода, яка насичує тебе оптимізмом щодо нашого бідосі-виду та пробуджує цікавість для подальшого дослідження світу довкола замість бідкання на кухні та в коментарях на фейсбуці.

Джеральд  Даррел «Моя сім'я та інші звірі»

Складно читати Даррела та не просякнути любов'ю до дослідження живої природи. Цей автор, як ніхто інший, може захопити читача нав'язливою ідеєю вештатися лісами, луками та степами, збирати колекції рослин, мушель та ще бозна-чого. Він повністю перепрограмовує читача і тебе вже не цікавить нова серія улюбленого мультфільму – ти хочеш читати дані спостережень за земляними черв'яками, визначники комах, завести собі домашню тварину та вступити на біофак в решті-решт. Не знаю, скількох людей Джеральд  Даррел завербував у природничники, але я точно належу до їхнього числа.

Елізабет Колберт «Шосте вимирання»

Коли читаєш науково-популярну літературу на природоохоронну тематику завжди є великий ризик розчаруватися примітивними ходами автора, спрощеннями, перебільшеннями, згущуванням фарб на кавовій гущі професіоналізму. Але ці слова ніяк не стосуються «Шостого вимирання». Матеріал бездоганно подано у вигляді справжніх детективних історій, якими не соромно поділитися з друзями за нічним вогнищем у поході чи навіть у найближчому пабі. Вони однаково захоплять і науковця, який без тями закоханий у дику природу, й Вашого однокласника-урбаніста. Жодного моралізаторства та пустих повчань, але всі оповідки складаються пазлом у цілісну моторошну картин глобального вимирання видів, що відбувається просто на наших очах.

Дарка Озерна «Ви це зможете! Сім кроків до здорового способу життя»

Я щиро вітаю вихід праць, які науковим підходом розчищають авгієві акаунти інстаграмної дієтології. А це одна з таких книг. Без сумніву, колись перші тетраподи виперлися на сушу, аби лишень авторка написала цю книгу!

Книга справді проводить від форм знайомого до невідомого (і містить чудові цитати на поп-культуру нульових та гурт «Пирятин», який поза часом та простором). Справді, навіть якщо Ви адепт наукового підходу й знаєте, що мед в чаї вас не вб'є канцерогенним прибабахом, тут Дарка Вас занурить у дико зрозумілу історію, чому з лісу в кар'єр садити себе на дієту з грейпфрутів та смузі з горобців - це не дуже вдала ідея.

Чудові пояснення проблем зі сном, порочного кола зажирання стресової екзистенційної ситуації існування в Україні, чи деінде в 2020 році, чи в 2020 році в Україні. Спочатку відторгнення в мене викликав дещо менторський тон першої глави, але вже в другій я про це зовсім забув, адже Дарка Озерна – це чесна та сувора оповідачка, яка й твій фаталізм-пофігізм змішає з глутаматом натрію, але й не буде вішати на вуха локшину з м'яких сортів пшениці – коротко, зрозуміло та по суті.

Книга не буде змушувати шукати хорду дракона чи замінити повітря, яким ти дихаєш, аерозолем з авокадо та чіа. Вона написана для наших сучасних реалій, відверто та впевнено.

Не має сенсу розповідати про зміст, але деконструкція багатьох уявлень пласкогрейпфрутщиків та поглиначів структурованої води йде в комплекті. Як і посилання на літературу, що просто 4 пелюстки хрестоцвітих із чотирьох.

Чарльз Дарвін «Мандри натураліста»

Просто знайдіть цю книгу та тримайте її на робочому столі, щоб ніхто не поцупив. Це кілька сотень сторінок спілкування з генієм, це мандри довкола світу, це цікаві спостереження, це зріз епохи, це любов.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo