Тім О’Райлі «Хто знає, яким буде майбутнє»

07.08.2020

Переглядів: 313

http://chytay-ua.com/

Майбутнє вже настало, але ще не всюди.

Вільям Гібсон

Найкращий спосіб прогнозувати майбутнє – винайти його.

Алан Кей

30 липня марсохід Perseverance (Наполегливість) вирушив в подорож до червоної планети. Згідно з програмою NASA посадка ровера має відбутися 18 лютого 2021 р.

Одне з завдань «Персеверенса», хай і не основне, – це спроба добути кисень з марсіанської атмосфери. Якщо вдасться, то майбутні поселенці самі зможуть забезпечувати себе придатним для дихання газом. І це сильно спростить життя Ілону Маску та всій команді SpaceX, які вперто і майже за графіком (бо Маск і дедлайни – речі непоєднувані) будують ракету, аби нарешті зробити людство міжпланетним видом.

Коли СЕО SpaceX вперше заявив про польоти на Марс, на нього дивилися, як на божевільного, в кращому випадку – як на невиправного мрійника. Пройшло не так багато часу, і питання «Ти що, серйозно?» плавно перетекло в «Ілоне, коли?». 

Чому так? Тому що ми живемо в епоху, коли технології розвиваються як ніколи швидко, перетворюючи неймовірне в буденне. Технології мають одну особливість: їх помічають, коли втрачають. Згадайте, яку паніку викликає збій роботи Приват24 чи «Нової пошти». Ще двадцять років тому ці звичні для нас сервіси і застосунки були фантастикою, нині – повсякденність.

«Колись я нічого не бачив без окулярів з товстелезними скельцями, – згадує Тім О’Райлі, автор книги «Хто знає, яким буде майбутнє». – Дванадцять років тому зір мені виправила лікарка, яка ніколи б не впоралася без робота. Завдяки роботу немислима операція стала звичайною медичною процедурою».

І такі приклади знаходимо практично в кожній галузі виробництва чи сфері послуг. Технології і нові алгоритми входять в життя непомітно, без шуму й запрошення, і змінюють його. Інше питання, яким чином і в яку сторону? Власне, саме про це згадана вище книга.

Тім О’Райлі – підприємець, фанат технологій і технічного поступу, видавець, засновник освітнього проекту і компанії O’Reilly Media, яка спеціалізується на поширенні знань про технології, організації тренінгів та конференцій, що допомагають підприємцям адаптуватися до технологічних змін. Його книга – це спроба доступно пояснити, куди ж все таки рухається технічний прогрес, як і які компанії найкраще до нього пристосувалися, що очікувати від них вже завтра, чи потрібно боятися штучного інтелекту і – найголовніше! –  чи коли прийде Скайнет? (Спойлер!!! Скайнет вже тут, просто ми не там шукаємо.)

О’Райлі починає з того, що заспокоює: технології, цілком очевидно, заберуть у нас роботу, так траплялося вже неодноразово (згадаймо хоча б винайдення парового двигуна чи ткацького верстата), однак вони створять і нові види праці.

Технології вбивають професії, але не робочі місця.

А проте, автор далекий від того, щоб гарантувати всім технологічний рай на землі вже в найближчі роки. Навпаки, він говорить, що зараз ми переживаємо вкрай небезпечний період, коли статки і влада зосереджені в руках світової еліти, послаблюється влада національних держав і, водночас, поширюються технологічні платформи, завдяки яким компанії, установи і громадські організації здобувають алгоритмічний контроль, визначаючи, що бачити чи чути мільйонам людей.

Майнова нерівність, невігластво і технологічний прогрес призводять до популізму: народ протестує проти науки (найсвіжіший приклад – «боротьба» з 5G-вишками) та з острахом дивиться в майбутнє, не випускаючи при цьому з рук смартфон, яким, фактично, вручає компаніям і алгоритмам пульт управління до власного життя.

Люди завжди бояться невідомого і нового, вони звикли демонізувати те, чого не розуміють (на перші сеанси братів Люм’єр ледь екзорцистів не викликали). Який вихід? О’Райлі бачить його в «масовому просвітництві».

Технологія – це не добро і не зло, це алгоритми, цифри, матеріали. Вся суть в тому, як ними скористатися. Саме тому підприємець і видавець так багато часу і зусиль приділяє просвітницьким програмам та організації конференцій і форумів. Людям потрібно пояснювати, розповідати і на прикладах показувати, як все це працює, які можливості відкриває для власників бізнесів і споживачів, і яким чином може покращити та спростити життя в цілому.

Якщо простіше, то критичне, раціональне і адекватне сприйняття так званих технологій майбутнього можливе тільки якщо ті, хто їх сприймає, розуміють, про що, власне, йдеться, і за якими алгоритмами будується. А це, в свою чергу, потребує докорінних змін у системі освіти, вимагає постійного навчання і «оновлення» власної бази знань та навичок, повинно опиратися на волю як працівників, так і роботодавців.

Допитливість і жага знань – ключ до майбутнього. Допитливість – це ентузіазм божевільних людей, які бачать те, чого не бачите ви… поки що не бачите.

О’Райлі багато розмірковує над тим, що те, як ми сприймаємо світ, обмежує наші уявлення. Джобс, Пейдж, Ґейтс, Делл, Брін, Цукерберг, Безос, Маск – ніхто з них не орієнтувався на задані параметри і окреслені схеми. Вони створили власні матриці і мапи, які невпинно продовжують розширювати і ускладнювати.

Хочете побачити майбутнє? Приглядайтеся не до мейнстримних технологій, а до інноваторів на периферії.

Особливу увагу Тім О’Райлі приділяє таким технологічним гігантам, як Amazon, Google, Facebook, та «руйнівникам галузей» Uber, Lyft, AirBnB. На прикладах цих компаній, роботи їхніх структурних підрозділів, корпоративної філософії, розробок та впровадження нових технологій він намагається розповісти і спрогнозувати майбутнє, яке на нас чекає.

Водночас автор говорить і про держограни та установи, які все ще намагаються врегулювати і стандартизувати нові індустрій, опираючись на прийняті десятиліття тому норми. Це обмежує конкуренцію, ставить менших гравців у заздалегідь невигідну позицію і гальмує науково-технічний прогрес, який можливий лише за умов вільної і здорової конкуренції. О’Райлі  пропонує вирішення даної проблеми – домовлятися і взаємодіяти.

Технокомпаніям варто більше уваги приділяти створенню нових правил гри на глобальному ринку, чіткіше прописати не тільки власні права, а й відповідальності, інакше є велика небезпека звалитися в неконтрольований хаос. Урядам – більше прислухатися до інноваторів, підприємців і СЕО нового покоління. Технологічним платформам і держорганам слід вчитися один в одного.   

Ще одна тема, яка широко висвітлюється в книзі О’Райлі, – штучний інтелект. Чи варто боятися його? Ні. Чи варто впроваджувати і розвивати? Автор стверджує, що так. Йдеться не про якийсь незакономірний етап в розвитку людства. Штучний інтелект – не ворожа людям машина з майбутнього, яка залишить всіх нас без роботи. Це крок вперед. Не варто боятися технологій. Їх треба задіювати продумано і цілеспрямовано, щоб вони були цінними для суспільства, а не завдавали шкоди. Наразі штучний інтелект підсилює людський, але аж ніяк не замінює.

Не технології забирають у людей роботу, а невдалі рішення про те, як застосовувати технологічний прогрес.

Ну і про Скайнет.

Ми вже маємо глобальну машину, яка через помилки у вихідному програмуванні зневажає людських істот, вчиться обходитися без них та не піддається спробам поновити над нею контроль. Наразі їй бракує автономного інтелекту. Вона ще залежить від партнерства з людьми, але з кожним днем стає потужнішою і самостійнішою.

Гадаєте, запитує О’Райлі, йдеться про Google чи Facebook? Ні, це про те, що ми називаємо «ринок».

Ринок, по вінця напханий даними, цифрами та алгоритмами, підживлений людською жадобою, вже давно живе за власними правилами, і до кінця пояснити й зрозуміти їх зараз вже практично ніхто не може. Залежність людства від ринку і правил, які він для себе встановлює, – ось Скайнет, яку ми виплекали самі.    

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo