Сельма Лаґерлеф «Сага про маєток»

14.02.2021

Переглядів: 294

http://chytay-ua.com/

Кожна з книг, що потрапляє у руки читача має свій характер. І які би плани у нас не були, книга все ж має свої) Так сталося цього разу, коли читаючи роман шведської авторки Сельми Лаґерлеф «Сага про маєток», планувала виділити на нього декілька днів, а проковтнула за один вечір, отримавши приємність провести час у компанії таких героїв.

Бо і справді, як на мене, головною привабою цього роману є саме його герої – ідеалісти у своїх поглядах, романтики, що бачать красу всюди і зрештою й самі є одним з її проявів.  У книгах сучасних авторів вже не знайдеш таких героїв, як і, напевне, все рідше зустрінеш їх у реальному житті.

Незламність, щире кохання та віра, відданість місцю, де народився, прагнення допомогти іншому… Не буде перебільшенням сказати, що ці риси герої роману – юнак Ґуннар Геде та красуня Інґрід, перейняли від самої авторки, що увійшла в історію саме як письменниця-гуманістка. Зрештою, саме «…на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви й духовного сприйняття, що характеризують її праці…» Сельму Лаґерлеф у 1909 році було нагороджено Нобелівською премією з літератури, що зробило її першою жінкою-письменницею відзначеною цією вагомою премією.

Події роману «Саги про маєток»  відбуваються у рідному помісті юнака-студента Ґуннара Геде - Мункгюттан. Саме фінансовий занепад земель та маєтку змушують хлопця, що більше за все прагне присвятити своє життя грі на скрипці, полишити навчання і шукати шляхів заробити грошей. Як і колись його батько, простий селянин, що зміг збудувати таке помістя своєю працею торговця, Ґуннар вирішує піти в світи, щоб крамарувати. В скорому часі хлопцеві таки вдається розбагатіти, та у пошуках ще більшого доходу, він пускається у далеку дорогу зі стадом кіз з надією вигідно його продати. Сувора зимова негода застає хлопця посеред дороги і весь його крам гине. З того часу Ґуннар втрачає здоровий глузд та мандрує зі села в село, стаючи посміховиськом для інших.

Та пам'ять про те, яким насправді є цей юнак таки не зникає безслідно. Молода дівчина Інґрід, що вперше побачила Ґуннара ще студентом-скрипалем, плекає у своєму серці любов до нього і віщий сон про те, що йому загрожує небезпека, змушує її покинути домівку й вирушити на пошуки.

Доля, що стає ще однією повноправною героїнею чи пак співавторкою твору, не раз зводить їх на своєму шляху. Спершу як крамаря та просту селянку, згодом вже у рідному маєтку Ґуннара як господаря та гостю. Однак будучи так близько один від одного кожен із них жив у своїх ілюзіях – Інґрід тонула у спогадах  про красивого юнака-студента, Ґуннар – у безпам’ятстві, яке принесло йому божевілля, а тому пара так і не впізнала один одного.

Що залишається робити, коли розум  не здатний допомогти? Коли дороги, вказані ним, були неправильними? 

Мабуть, покластися на серце. На свою інтуїцію, на любов, що виведе тебе на правильну дорогу навіть наосліп. Чи часто сьогодні у світі, що прагне все оцінити та раціоналізувати, ми обриємо саме такий компас? Чи можемо отак просто за покликом серця дозволити собі зробити те, що підказує воно, а не розум?

Днями зрозуміла для себе одну просту річ – свобода це про те, щоб ДОЗВОЛИТИ собі бути вільним. А отже і дозволити собі робити вибір не на користь вигоди чи розрахунків, а на користь почуттів, любові.

Кажуть, що божевільні – люди, що звільнені Богом. Мабуть саме тому, що розум їх замкнений, серце є відкрите. І напевне, саме тому так легко і щиро серце Ґуннара змогло відкритися до тендітного і тихого, але впевнено у власній силі та красі голосу скрипки – його вірної подруги, що берегла у собі всі його спогади та, зрештою, повернула до життя.  Однак чи готовий тепер юнак прийняти себе таким? Чи зможе й Інґрід полюбити його реального? І тут вже на останніх своїх сторінках роман ставить перед нами ще одне важливе питання – чим є краса і чи здатні ми побачити її  у кожному і всьому?

Зрештою, що ж сьогодні пробуджує до життя нас, людей такого технізованого світу, людей, що звикли все рахувати та використовувати? Може і у нас Господь потроху забирає розум, щоб ми все більше слухали серцем … ?

Мар’яна Зеленюк

Філолог за освітою, поетеса за покликанням

author photo