Стефанія Демчук «Доба постів і карнавалів»

16.01.2024

Віхола, 2023. 336 с.

«Середні віки, такі Середні віки»

Середньовіччя – доба парадоксів, «кривих дзеркал» та крайнощів. Ми захоплюємося творами Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля, середньовічними соборами, міською культурою і романтизацією лицарства. Проте пам’ятаємо про Хрестові походи, «Чорну смерть», варварські катування та смертні кари і всеосяжну роль Церкви.

Саме Середньовіччя подарувало нам «найкращий винахід людства» – університет. Саме у Середньовіччі під прапорами Христа знищували цілі народи, міста та таких же віруючих («Вбивайте всіх, Господь своїх впізнає» – згадаймо легендарну фразу Арнольда Альмаріка під час Альбігойських війн). Середньовіччя вабить нас неймовірною красою Собору Паризької Богоматері та відлякує відразою бруду, хворів та антисанітарії.

«Здається, що людям подобається середньовіччя», – зауважив якось на початку свого есею видатний медієвіст Умберто Еко. Враховуючи недобру славу цього періоду, ці одночасно прості та влучні сприймаються як маленьке одкровення. Перед цим Еко старанно перераховував художні книжки, знайдені на поличках випадкової американської книгарні. Замки, дракони, однороги, підземелля, королі й далі інтригують нашу уяву століття тому»

Проте, у книзі медієвістки Стефанії Демчук Середньовіччя постає для читачів у досить різноманітних барвах. Авторка на основі широкого кола європейських джерел (і це досить помітно, що викликає захоплення та повагу), яскраво описує усю панораму життя в «Добу постів і карнавалів». Адже середні віки увібрали не тільки релігійну аскезу, чернечі доктрини чи правила релігійних постів, але й «буденну гріховність», карнавальну традицію та міську культуру менестрелів.

У Середньовіччі люди теж кохалися та виховували дітей, дотримувалися особистої гігієни та мали своєрідну медицину, освіту з її мандрівними студентами, специфічною кухнею та святковими стравами, і дещо по іншому уявляли поняття «Життя і Смерті», ніж сучасні люди. Тому цілком погоджуюся з авторкою книги, що Середньовіччя «не було, ані темним, ані диким». Однак, як ми бачимо сьогодні, деякі сусідні народи і не можуть покинути середні віки.

«Утім для багатьох середньовіччя й досі не втратило слави «темних віків». Плавт справді знав, що писав. Хай як старалися дослідники середніх віків (медієвісти) називати свої праці «світлим середньовіччям», стереотипи все одно виявилися сильнішими. З іншого боку, художня література – від Умберто Еко до Джорджа Мартіна – з різним ступенем наближення до справжньої історії відтворює «живе» середньовіччя, користується неабияким попитом»

Для повнішого висвітлення побуту та світогляду середніх віків, поряд з різноманітними історичними документами та художніми творами, авторка використовує ряд ілюстративного матеріалу: середньовічні картини, мініатюри та гравюри з давніх манускриптів, часословів і хронік, світлини надгробків та храмів. Дуже шкода, що ілюстрації книги «втратили кольори» у даному виданні. Повноту неймовірних робіт Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля дослідниця намагалася передати словесно та підштовхнути читача до переосмислення стереотипного бачення, що, до слова, авторці вдалося добре.

«Ми уявляємо середньовічних лікарів чимось на зразок горе-хірурга з картини Ієроніма Босха, який обіцяє позбавити пацієнта неіснуючого каменя глупоти… »

Також в книзі спостерігається певна нерівномірність у подачі матеріалу, що відчувається в її неоднорідній стилістиці та впливає ритм читання. Місцями авторка вставляє недоречні «осучасненні» порівняння, несподівані жарти прямо посередині розділів, а сам науково-популярний текст втрачає свою наукову складову та більше нагадує виклад блогу. Іноді розповідь розривається декількома витримками з трактатів підряд, зустрічаються самоповторення, або дослідниця просто переказує джерела замість того, щоб аналізувати їх.

Проте, не зважаючи на деякі недоліки, книга історикині Стефанії Демчук «Доба постів і карнавалів» – це чудовий приклад якісного вітчизняного історичного нон-фікшну, якого дуже бракує українському читачеві. Ця «перша ластівка» науково-популярного викладу історії Середньовіччя, що являється уже не компілятивною, а справді дослідницькою та оригінальною роботою, робить важливий внесок в освіченість та обізнаність зацікавлених читачів. Мотивує інших дослідників повірити у важливість їхньої праці, яка не має залишатися у зашкарублих рамках університетських видань, а стане дійсно світлом у «світі повному демонів».