Що ховає велетень?

15.11.2020

Переглядів: 135

http://chytay-ua.com/

Кадзуо Ішіґуро японець за походженням, що творить та живе у Британії. А також Нобелівський лауреат з літератури ( 2017 року). І напевне не буде помилкою сказати, що саме ці два культурні середовища з їхньою особливою увагою до традицій та історії, могли сформувати саме такого письменника. 

Його повільний і в дечому навіть інтровертний та меланхолійний стиль письма безперечно сподобається не кожному, однак якщо ви таки сміливо здолаєте перший розділ чи два, то зумієте побачити свою привабу у цьому неспішному письмі. Ішіґуро змішує у своєму тексті історію та фантастику й іноді важко зрозуміти, як на одній сторінці миряться поміж собою лицарі Артура та казкові ельфи чи огри, тому почасти читачу, який хоче не втратити нитку логіки в тексті,  важко зрозуміти сюжет (принаймні під час читання я ловила себе на таких моментах). Та, на мій погляд, секрет «відчитування» Нобелівського лауреата полягає у алегорії. Саме вона з її вмінням порівнювати та перекидати містки в минуле, може стати у пригоді тому, хто все ж взявся пошукати відповіді на питання: про що ж роман «Похований велетень»

Почнімо з сюжету. Літня пара  – чоловік Аксель з дружиною Беатрис приймають рішення податися у подорож до села свого сина аби відшукати його. Однак вони не пам’ятають де він проживає, як виглядає і навіть його імені… Причина цьому – імла (так назвали це явище наші герої) або точніше – безпам’ятство, що найшло на усіх мешканці їхнього краю (у творі безпосередньо йдеться про поселення саксів та бритів).  А тому їхня мандрівка у пошуках сина водночас стає і пошуком розгадки таємниці – чому ж ми втрати усі свої спогади? 

Дорогою з літньою парою стається чимало різних пригод і кожна з них наближає їх до таємниці все ближче. Так, вони натрапляють на човняра, що перевозить людей на острів, де хоч і живе чимало людей, однак ніхто ніколи не зустрічається один з одним. Зустрічаю воїна, що має завдання від короля та стає їхнім попутником, лицаря часів Артура – Сера Гайвена, монахів, що рятують їхнє життя… Кожна з цих зустрічей невипадкова і допомагає їм зрозуміти звідки ж береться ця імла, у якій загубилися усі їхні спогади… 

Безперечно, прагнення пригадати усе для літньої пари продиктоване найперше бажанням відшукати свого сина, а також повернути собі втрачені спогади про спільне прожите життя.  Однак чи лише теплі спогади ховаються за роками прожитими разом? Чи готові вони, пригадавши усе, розділити порівну легкість радості та важкість образ, які були в минулому? Адже хоч імла і забрала у них пам'ять, однак заховалося у ній і все погане. 

Чи хочемо ми насправді повсякчас пам’ятати усе, що з нами траплялося? На перший погляд, гарна можливість тримати своє життя під контролем, бути максимально наповненим досвідом, жити усвідомлено. З іншого боку – це також і нести у собі щодня біль образ і розуміти, що  ти будеш пам’ятати його завжди.  Чи здобути спокій людині, яка щодня пригадує імена та обличчя своїх кривдників? Безперечно, ні. Ба більше – чи матиме мирне життя країна, що постійно повертається у минуле і живе ним? Звичайно ж, ні. 

То чи не є здатність забувати для людства подарунком від Бога?

Похований велетень Ішіґуро – це сама історія, замкнена у цій величезній горі, яку так обережно намагаються оминути герої, лиш би не порушити його сну. Бо поки він спить все залишається на своїх місцях і час котиться від заходу до сходу, а ми маємо мету – йти далі, щоб пригадати…

Мар’яна Зеленюк

Філолог за освітою, поетеса за покликанням

author photo