Славенка Дракуліч «Кафе «Європа». Життя після комунізму»

14.06.2021

Переглядів: 328

http://chytay-ua.com/

Славенка Дракуліч подорожує Східною Європою і спостерігає, як та оговтується після комунізму. Увагу одразу привертають назви кафе, готелів, магазинів. У всіх східноєвропейських столицях, а також у менших містах, повсюдно з’являються вивіски на західний штиб. Письменниця відчуває у цьому революцію на рівні буденних образів, засвідчення нових цінностей. Та вона усвідомлює, що під вивіскою «Європа» насправді проступає лише привабливий образ. Надія на кращу долю. Міф про Європу.

Славенка Дракуліч – хорватська інтелектуалка, журналістка, що пише для відомих американських та європейських видань, авторка художніх романів. Есеї, що увійшли до її книги «Кафе Європа», були написані одразу після розпаду соціалістичного блоку - між 1992 і 1996 роками.

У цей час письменниця жила на дві країни – у Хорватії, що лишень здобула незалежність, та комфортній західноєвропейській Австрії, - і це перебування в проміжному стані дозволило їй інакше оцінювати посткомуністичну дійсність. Хорватка відверта у своїх роздумах, вона не соромиться чесно розповісти про власні «комуністичні» комплекси.

У чому полягає спадщина комунізму? У політичній інфантильності. В ігноруванні минулого. У невмінні жити з думкою про майбутнє. Письменниця артикулює це чітко і розбирає кожну посткомуністичну ваду, добираючи до них власні історії. Щоб не платити мито, їй доводиться брехати хорватським прикордонникам про ціну пилососа, що вона придбала в Австрії. Вона звикла, що під час перетину кордону в ній бачать потенційну біженку і контрабандистку, бо вона родом зі Східної Європи. Вона не вміє накопичувати гроші, адже, як і решта її співвітчизників, довго жила лише сьогоднішнім днем…

Photo by Bianca Fazacas on Unsplash

Найбільший кінотеатр Загреба, що мав назву «Балкани», перейменовують на «Європу» на знак розриву з югославським минулим. «…нас, здається, переконали, що історія – це бездонна яма, така собі чорна діра, в яку викидають минуле, коли воно вже не потрібне». Та чи достатньо просто змінити вивіску? Розмірковуючи про примирення з минулим, Дракуліч знаходить для себе відповідь. Щоб отримати майбутнє, недостатньо затерти незручне минуле, особливо коли стільки часу жив виключно у теперішньому. Його необхідно проговорити і усвідомити. Інакше нація приречена ходити по колу власної історії.

Чи є у вивісках «Євролавка», «Євростиль», «Товари з Європи», які зустрінеш чи не у кожному українському місті, прихований сенс? Схоже, що так. У 1990-х Україна не була в авангарді демократичних змін. Зараз ми розуміємо, куди хочемо рухатись. Навіть через понад два десятки років після написання «Кафе Європа» стане у нагоді на цьому шляху.

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo
poster