Острів каштанів у великій воді

10.05.2023

Переглядів: 444

http://chytay-ua.com/

У чернівецькому Видавництві Книги-XXI вийшла дебютна книжка дорослого фікшину Тані Поставни “Острів каштанів”. Це невелика збірка оповідань, герої яких між собою чимось повʼязані: чи то містом — золотоверхим старим Києвом, чи апокаліпсисом — біблійним потопом, чи реальним цунамі дніпровських вод. 

Про топоси і їх втрату

Оповідання Тані Поставни знайомлять нас з різними героями: хлопцем Яром, дівчиною Зоєю, вчителькою Ніною, маленькою Ясею і її батьками, архітектором Артемом і багатьма іншими. Ці невидимі, на перший погляд, люди-мурахи населять головного героя книжки — споконвічний мурашник Київ.

Образ міста вимальовується крізь призму світосприйняття кожного з героїв. Для когось це Труханів острів, де можна сховатися від батька, університету і соціалізації. Для когось — вітрини магазинів, де оживають сюжети, які виношуєш у своїй голові роками. Хтось бачить Київ зненацька хижим і пожиральним — от-от схопить, а для декого він стає найтеплішим гніздом, яке хочеться оберігати й щоразу повертатися до нього.

Але в будь-якому разі Київ — це дім. Дім, який часом тулиться до тебе теплим камінням на берегах Дніпра, а іноді засипає у вересні снігом. Щоб вже через мить кожен житель вагався, чи справді той сніг був, чи це прояв групового психозу (як було зі Щекавицею під час можливого ядерного удару, ну ви знаєте).

Найбільш компетентний з героїв, архітектор Артем описує цей топос так:

“Помпезні будинки з колонами, які нічого не тримають, а просто наліплені без змісту й особливого задуму, золотоверхі собори часів Київської Русі, перемішані зі скляними хмарочосами, які здіймаються над конструктивістськими бібліотеками і Палацами культури, обліпленими з обох боків МАФами, мов дерева, що вкриті паразитуючою омелою. А також депресивні ряди сірих багатоповерхівок, ніби спеціально клонованих для того, щоб ніхто в цьому місті не почував себе особливим.Про всяк випадок. Словом, у цьому відчувався особливий шарм декадансу з відчайдушним прагненням нового ренесансу, що мав вирости на родючому грунті смутку, ностальгії, історичних трагедій і непоясненного, але сильного бажання жити. А може, навіть і жити щасливо”

Персонажі книжки часто балансують на межі — вони підсвідомо бажати вирватися з привітного і затишного Києва-гнізда, чи зі свого району, чи з власної квартири. А коли вириваються — їх зустрічає непривітний і жорстокий світ бетонних джунглів і диких у своїй ворожості людей. Єдиним порятунком може стати добро, але хто з них усіх здатен бути щирим і добрим? Може малий ангел Яся?

Хлопчина Яр нагадує блудного сина, який намагався стати кращим, проте знайшов спокій лише, коли повернувся додому. Але що таке дім?

“Дім домом робили не стіни, не штори й навіть не звʼязані гачком серветки під вазою з пластиковими квітами. Дім домом робила мама. Дивним чином самою своєю присутністю. Усе ніби наповнювалося змістом, просто коли вона заходила у двері” — каже авторка і вкотре нагадує про сімейні цінності. 

Потоп як чистилище на острові каштанів

Як ви вже здогадалися, ця книжка про Київ — місто любові, бізнесу, перемог і втрат, місто каштанів, Дніпра, островів і мостів. Але Таня Поставна не обмежується тут реалізмом життя. Її герої існують у магічній свідомості, себто в магічному реалізмі. Схожі прийоми є в Маркеса і нашого Тараса Прохаська. Про що це свідчить? А бодай про неперервність традиції і включеність української літератури у світову.

Не можна забувати, що Київ — столиця. Про це одна з героїнь мислить так: “Тим паче цей острів любить цілеспрямованих. Маючи мету, можна було стати ким завгодно - хоч режисеркою малобюджетних горорів, хоч першою президенткою, хоч успішною художницею... Така вже перевага нестабільної економіки країн третього світу. Так завжди трапляється після колапсу, на межі, коли старе вже зруйноване, а нове ще не побудоване, можна робити що заманеться. Можливості вже були, а обмеження і конкуренція - ще ні. Не тільки Ніна - вся країна була посеред білої сторінки і могла летіти куди забажаєш”.

В цій історії йдеться про 17 вересня 2020 року: саме тоді цунамі накрило магічний острів Київ, а всі його жителі очистились від попередніх досвідів, зішкребли зі своїх дошок палімпсести і почали життя з нової сторінки… А чи не здається вам, любі читачі, що це передбачення? Що цунамі накрило Київ 24 лютого, а вода поступово відходить досі? Що українцям (в обличчі киян) прочинили завісу в пекло і відправили в чистилище?

“Острів каштанів” звучить як біблійна алюзія на київський лад. Це історія про велику воду, потоп, що здатен прибрати зі світу все погане і огидне, очистити душі праведників і подарувати їм після років чистилища Перемогу.

Герої цієї книжки нагадують ковчег Ноя — таке ж різноманіття і несхожість, попри те, що вони обʼєднані людяністю і спробами стати щасливими. Але як зрозуміти, що ти щасливий, коли твоє життя підпорядковане законам столиці? Може варто зупинитись, прислухатись і відчути незгоду з сучасністю древніх русалок у водах Дніпра, які не бажають мостів у водах свого дому, які відчайдушно бʼють у дзвони підводної церкви, щоб привернути увагу киян до несправедливості і банальщини, у яку скочується життя цих людей? А може всіх грішників-мешканців вода поглинула і тепер вони дихають зябрами під водою? Може… Авторка про це не каже, бо, очевидно, не хоче, щоб ми передчасно знали розвʼязку. 

 Читайте також: Літературні мандри: три книжки сучасної української прози про подорожі

Замовити книжку

Підтримати проект

Олена Лисенко

студентка, бібліотекарка, літературознавиця

author photo
poster