Переклад статті The Guardian про Нобелівську лавреатку з літератури Анні Ерно
Нобелівську премію з літератури присудили Анні Ерно «за мужність і клінічну гостроту, з якою вона розкриває корені, відчуженість і колективні обмеження особистої пам’яті».
Ерно, яка пише романи про повсякденне життя у Франції, а також нон-фікшн і є однією із найвідоміших письменниць своєї країни, була серед фаворитів на отримання премії.
Вона стала першою французькою письменницею, яка отримала Нобелівську премію після Патріка Модіано в 2014 році. Вона стала 16-ою французькою письменницею, яка отримав Нобелівську премію станом на тепер.
Андерс Олссон, голова Нобелівського комітету, сказала, що у своїй роботі Ерно «послідовно та з різних точок зору розглядає життя, під впливом значних суспільних відмінностей щодо статі, мови та класу».
Ерно народилася у в 1940 році, виросла у маленькому містечку Івето в Нормандії. Навчалася в Руанському університеті, а потім викладала в середній школі. З 1977 по 2000 рік вона була професором Centre National d’Enseignement par Correspondance. Олссон каже, що її «шлях до авторства був довгим і важким».
Її дебютом стали Les armoires vides, опубліковані в 1974 році у Франції та видані англійською мовою як Cleaned Out в 1990 році. Це була її четверта книга, La place або A Man’s Place, що стала її літературним проривом.
«Місце чоловіка» та «Історія жінки», які вперше були опубліковані в 1988 році французькою мовою, стали сучасною класикою у Франції. Ерно отримала премію Prix Renaudot у Франції у 2008 році за свою автобіографію The Years, яка увійшла до короткого списку Міжнародної Букерівської премії у 2019 році, коли її переклала англійською Елісон Л. Стрейєр.
Анкіта Чакраборті в матеріалі для The Guardian сказала, що книга Ерно «Загубитися», в якій описується її нав’язливий роман із російським дипломатом, «стане свого роду тотемом для закоханих: посібником, який допоможе їм знайти центр тяжіння, коли вони, як і Ерно, закохані».
Чакраборті писала: «Якість, яка відрізняє твори Ерно про секс від інших людей у її середовищі, — це повна відсутність сорому. Бажання породжує в ній ще більше бажання, порив смерті, щастя і навіть минулу травму, як-от її аборт, але ніколи не приниження. Прочитавши її, ви повністю позбудетеся думки, що сором може бути можливим наслідком бажання сексу».
За словами Олсона, Ерно «відверто вірить у визвольну силу письма». «Її робота є безкомпромісною та написана простою мовою, вичищеною», — продовжив він. «І коли вона з великою сміливістю та клінічною гостротою розкриває агонію класового досвіду, описуючи сором, приниження, ревнощі чи нездатність побачити, ким ти є, в своїх книгах вона досягла чогось чудового та довговічного».
Робота Ерно була вперше опублікована англійською мовою у американському видавництві Seven Stories Press, яке було засновано в 1995 році Деном Саймоном. Видавництво назвали на честь семи авторів, які Саймон вперше опублікував у Seven Stories Press; серед них була Ерно.
У Великій Британії незалежний видавець Fitzcarraldo Editions опублікував вісім книжок Ерно, а ще дві — в процесі підготовки до друку. Shame вийде наступного року, як і остання книга Ерно Le jeune homme.
Видавець Жак Тестар описав Ерно як дуже важливу письменницю-феміністку, і сказав, що «Роки», перша її книга, яку він прочитав, була «абсолютно феноменальною книгою, безперечно, шедевром».
Як стверджує Тестар, у книзі «Роки» Ерно «винаходить форму, робить щось по-справжньому нове з літературою; Тестар вважає, що «літературна майстерність Ерно полягав у тому, щоб написати про своє життя та якимось чином зрозуміти його правду… Думаю, що вона писала про кожну важливу подію у своєму житті, від того, як у дитинстві усвідомила, що таке соціальні класи, смерть її батька та смерть матері, про нелегальний аборт, який вона зробила у Франції в 1960-х роках, про її перший сексуальний досвід, а потім про любов, пристрасть і бажання», – сказав він. «Вона пише впродовж 50 років, і в її роботі є справжня ясність».
З огляду на її інтерес до пам’яті та написання життя, Тестар підкреслює, що «Пруст є досить очевидним попередником» для Ерно. На неї також вплинула Симона де Бовуар, хоча ці дві жінки мають дуже різне соціальне походження. Ерно походить із робочого класу, як і французький соціолог, громадський інтелектуал і письменник П’єр Бурдьє.
Нагадаємо, що призовий фонд Нобелівської премії з літератури становить 10 мільйонів шведських крон (840 000 фунтів стерлінгів) і присуджується письменнику, якого вважають, згідно із заповітом Альфреда Нобеля, «людиною, яка створила в галузі літератури найвидатніший твір у світі».
Минулого року премію отримав Абдулразак Гурна за «безкомпромісне і співчутливе проникнення в наслідки колоніалізму та долю біженця в прірві між культурами та континентами».
Лауреатами Нобелівської премії минулих років стали Боб Ділан, якого відзначили за «створення нових поетичних висловлювань у великій американській пісенній традиції», та Кадзуо Ішіґуро, «який у романах великої емоційної сили відкрив безодню під нашим ілюзорним відчуттям зв’язку зі світом».
Читайте також: Життя Мікеланджело: від праці Вазарі до екранів кінотеатрів