Прочитала «Сліпоту» Жозе Сарамаґо. Роман, що спонукає зупинитися, замислитися, озирнутися навколо і ще раз запитати себе: куди ми прямуємо й куди дійдемо, якщо не прозріємо…
Уявіть суспільство, яке раптом з блискавичною швидкістю починає втрачати зір. Містом шириться епідемія сліпоти: загадкова хвороба, яка безпричинно відбирає зір у цілковито здорових людей. Сліпота – біла, як молочне марево, гасить надію, занурює у відчай, знерухомлює наміри. Як жити сліпому у світі таких самих незрячих бідолах? Як не втратити людське в собі? Сарамаго з безжальною відвертістю показує, на що перетворюється людина, якій «відібрало очі». Як легко вона опускається на дно, зневажає мораль, погоджується жити серед покидьків і сама стає сміттям: відбирає чужий шматок їжі, вбиває і гвалтує слабшого. Що це, як не алегорія і безжальна, об’єктивна проекція на суспільство, в якому живемо ми?
«Якщо ми не спроможні повністю жити, як люди, то принаймні докладаймо всіх зусиль, щоб цілком не уподібнитися до тварин», - закликає письменник.
Щоденне жахіття, в яке занурюється суспільство сліпих, читач бачить очима жінки – єдиної з усіх, яка дивом не втратила зір. Епідемія не торкнулася її, однак не відомо, хто більше страждає: несправедливо скривджені фатумом сліпі чи ця «щасливиця», якій залишено здатність бачити. Що бачить вона навколо? Злість, агресію, приреченість, безсилля? Що може зробити, аби хоч якось організувати і полегшити життя своїх сліпих друзів?
Несподіваний сюжет і бажання дочекатися розв’язки історії не відпускають до останньої сторінки. Попри своєрідну структуру і пунктуацію тексту (відсутність розділів, довгі речення і коми замість логічних крапок) роман читається легко. Чудова перекладацька робота Віктора Шовкуна зробила український варіант роману стилістично й лінгвістично «смачним».
Одна з цитат, яку забираю собі до нотатника: «… Якби перед кожним своїм учинком ми намагалися передбачити всі його наслідки, насамперед негайні, потім імовірні, потім уявні, то ми навіть не зворухнулися б із того місця, де нас зупинила б перша думка про наслідки».
Жозе Сарамаго – один з найвідоміших сучасних португальських письменників, лауреат Нобелівської премії з літератури 1998 року. «Сліпота» - одна з найвідоміших його книг, своєрідна «візитка» - разом з «Євангелієм від Ісуса» та «Спогадами про монастир».
Раджу тим, хто віддає перевагу творам із філософським підтекстом.
Читайте також: Жозе Сарамаґо "Перерви у сметрі".