"Крізь терни до зірок" (з лат. "Per aspera ad astra"). Саме цей вислів передає драматизм повної поразок та успішних звитяг боротьби нашого народу за незалежність і створення самостійної України. Книга львівського автора Романа Піняжко "Історія державності української" – це огляд основних подій та віх історії України від дохристиянських часів до проголошення незалежності України в серпні 1991 року.
Книга написана у науково-популярному стилі, хоч і простою, проте бездоганною українською мовою. В кожному слові читач відчує любов автора до рідної країни, вболівання за її долю та майбутнє. Книга системно і цілісно розкриває шлях боротьби українського народу за свою політичну, економічну, культурну самобутність і незалежність. Після прочитання перед читачем постає якнайповніша картина процесу українського державотворення.
"Історію державності української" варто прочитати тим, хто прагне краще зрозуміти певні періоди української історії, наприклад, національно-визвольні змагання чи суперечності між різними підрозділами ОУН (бандерівці і мельниківці), боротьбу повстанців Холодного Яру тощо.
Автор не лише легко і цікаво оповідає основні події історії нашого народу, а й аналізує, осмислює причини та наслідки численних поразок українців в боротьбі за волю. Конкретними фактами підкреслюється, що саме неспроможність політичного керівництва України домовитися між собою в процесі боротьби з московськими, польськими та іншими загарбниками, ставлення власних амбіцій керівництва вище за інтереси України неодноразово ставали причиною поразки на шляху відновлення незалежності.
"Українське командування знову допустилося помилки – замість пробиватись у Холодний Яр і з’єднатися з повстанцями, вони розпорошили сили. Подільській групі вдалося відступити до Польщі, а Волин¬ську групу поблизу с. Малі Миньки оточила дивізія Котовського."
Водночас в тексті переконливо акцентовано увагу на незламності духу борців за волю України. Яскравим свідченням цього є, наприклад, такий епізод. "23 листопада 1921 року у містечку Базар на Житомирщині 359 полонених вояків повели на розстріл. За мить до страти москов¬ський командир пообіцяв тим, хто перейде на бік ворогів, зберег¬ти життя, у відповідь на це всі як один почали співати гімн «Ще не вмерла Україна»."
Важливою особливістю видання є доповнення тексту різною додатковою інформацією з легенд, переказів, висвітлення гіпотез щодо походження назви Україна, її символіки.
Автор із сумом констатує, що "...в української державницької еліти виразно проявилася «ахіллесова п’ята» – за¬мість того, щоб об’єднуватися між своїми, вони найчастіше шука¬ли союзників серед чужих."
Ще однією проблемою, на яку Роман Піняжко звертає увагу в історичному контексті, є переваги власних інтересів політичних еліт європейських країн над прагненням захистити волю і незалежність України.
"25 лютого 1919 року до Львова прибула місія Антанти (Ан¬глія, Франція) на чолі з генералом Бертелемі, щоб підписати мир між українцями та поляками. Бойові дії на деякий час припини¬ли. Насправді ж європейські сусіди хотіли лише виграти час для своїх союзників, а у подвійному дні вагонів привезли зброю для польського війська..."
Нескореністю українського народу захоплювалися навіть вороги. Автор книги наводить цитату Л. Троцького "Комуну, надзвичайку, продовольчі загони, комісарів-євреїв зненавидів український селянин до гли¬бини душі. У ньому спав сотні років вільний дух запорозького ко¬зацтва й гайдамаків. Це страшний дух, який кипить і вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах, і змушує українців творити чу¬деса хоробрості»"
На сторінках книги постійно утверджується думка про те, що віра в Бога і духовність завжди були для українців невгасимим світочем та підтримкою на шляху здобуття державності. Автор підкреслює внесок духовних провідників українського народу – патріархів УАПЦ та УГКЦ, які проповідували слово Боже у нелюдських умовах концтаборів та у глибокому підпіллі.
Така боротьба триває сьогодні на східних теренах України, тому що загарбник – московський окупант, по суті, той самий. "Імперські" амбіції наших північних сусідів не змінилися і вони й досі понад усе прагнуть втримати Україну у сфері свого впливу, насамперед, політичного.
Зараз, як і сотні років тому, українці мають знайти шляхи порозуміння між собою заради європейської вільної соборної держави і тих борців, які сьогодні захищаючи рідну землю, віддають найцінніше – життя і відходять у засвіти нескореними....
Саме тому заклик визвольних змагань "Хай живе вільна Україна!" у цей складний час, який переживаємо зараз, набуває особливої актуальності, а від спроможності нашого народу до об'єднання та згоди залежить те, яким буде майбутнє України.